29 вересня – День пам’яті трагедії Бабиного Яру
29 вересня вшановуємо пам’ять жертв масових розстрілів, які здійснювали нацисти у Бабиному Ярі під час окупації Києва в 1941–1943 роках.
Бабин Яр став символом «Голокосту від куль» у світі: 29–30 вересня 1941 року нацисти розстріляли тут майже 34 тисячі київських євреїв. Їх прирекла на смерть націонал-соціалістична ідеологія, яка спиралася на «расову теорію». Вона ділила людей на «вищі» та «нижчі» раси. А євреї та роми взагалі опинилися поза цим поділом, нацисти не вважали їх вповні людьми, вбачали в них ворогів і загрозу. Бабин Яр залишається нагадуванням, до чого призводять расизм, ненависть і міжнаціональна ворожнеча, переслідування людей на основі національності, віри тощо.
Формальним приводом для злочину нацистів стали вибухи на Хрещатику внаслідок радянських диверсій 24 вересня 1941 року.
Нацистська пропаганда звинуватила євреїв. Уже 28 вересня по всьому місту розклеїли оголошення, в яких євреям наказували вранці наступного дня прийти з документами, грошима, цінними речами й теплим одягом на перехрестя вулиць Мельникова (сьогодні Юрія Іллєнка) та Дегтярівської. Приречені люди думали, що їх переселятимуть, а опинилися на місці страти. Розстрілювали на майже пів кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». До 18-ї години 29 вересня нацисти вбили майже 22 тисячі чоловіків, жінок і дітей. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на вулиці Лагерній. Наступного дня їх чекала така ж доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.
Маховик смерті, розгорнутий нацистами в цьому урочищі на тодішній околиці Києва, діяв наступні два роки. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, за два дні до приходу в місто Червоної армії.
Жертвами Бабиного Яру, як місця масових злочинів, стали радянські військовополонені, роми, паціенти психіатричних лікарень та українські націоналісти і радянські підпільники.
Загалом у Бабиному Ярі було вбито приблизно 100 тисяч людей.
Після жахів Голокосту, засудивши нацизм, світова спільнота проголосила: «Ніколи знову!». Проте геноциди продовжують ставатися. Їх супроводжує знелюднення переслідуваних, відчуття безкарності з боку переслідувачів і спотворення ними історії та фактів сьогодення. Ми бачимо це в Україні, будучи свідками злочинів рашизму. Російські окупанти чимало запозичили в нацистів: риторику про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання»; вбивство та катування військовополонених; знищення тіл, щоб замести сліди…
Усе це ще більше спонукає плекати живу пам’ять. І домагатися засудження сучасних організаторів і виконавців злочинів проти людства.