Звягель – мала батьківщина Лесі Українки

У дитячій бібліотеці ім. Олени Пчілки презентували виставку-інсталяцію до 150-річчя від дня народження Лесі Українки – “Лесі – 150”. На допитливих юних читачів чекають цікаві факти про видатну землячку та гра-вікторина “Чи знаєте ви Лесю Українку?”

Новоград-Волинська міська бібліотека

Леся Українка і сьогодні живе серед нас, бо ми і зараз осмислюємо те величезне літературне і філософське надбання, яке вона залишила світові. Дивовижно, як рядки геніальної Лесі Українки завжди залишаються на часі. Леся завжди у нашому серці, у думках, у словах. Читаємо і пізнаємо!

Відео за посиланням: https://bit.ly/2YCB8TB

25 лютого місто Новоград-Волинський відзначає 150-річчя геніальної землячки, видатної поетеси Лесі Українки. У день народження Великої Українки для новоград-волинців та гостей міста заплановано проведення низки різнопланових заходів. Переважно вони відбуватимуться на відкритому повітрі з дотриманням карантинних обмежень.

Програма:

10.00 – 16.00 – екскурсії «Лесиними стежками». Екскурсійний фотоквест «Жива історія Лесиного краю».

Маршрут: вул. Соборності – площа Лесі Українки – вул. Родини Косачів.

11.00 – реєстрація гостей. Екскурсія музеєм.

Місце проведення: Літературно-меморіальний музей Лесі Українки, вул. Соборності, 76/2.

12.00 – урочистості просто неба «На гостину до Лесі…».

Місце проведення: Літературно-меморіальний музей Лесі Українки, вул. Соборності, 76/2.

12.40 – святкова хода «На шану до Лесі …».

Маршрут: від Літературно-меморіального музею Лесі Українки (вул. Соборності, 76/2) до площі Лесі Українки.

13.00 – урочиста церемонія покладання квітів до пам’ятника Лесі Українки.

Місце проведення: площа Лесі Українки.

13.30 – ювілейна мистецька імпреза.

Місце проведення: міський Палац культури імені Лесі Українки, площа Лесі Українки, 9.

16.00 – молодіжна вечірка «Відкритий мікрофон».

Місце проведення: площа Лесі Українки.

17.00 – зустріч із лесезнавцями «Музейне спілкування».

Місце проведення: Музей родини Косачів(вул. Родини Косачів, 5-А), Літературно-меморіальний музей Лесі Українки(вул. Соборності, 76/2).

17.00 – зустріч із сучасними українськими письменниками «Літературний бомонд».

Місце проведення: міський Палац культури імені Лесі Українки, площа Лесі Українки, 9.

19.00 – вистава Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки «Цілую. Леся» м. Кам’янського Дніпропетровської області.

Місце проведення: міський Палац культури імені Лесі Українки, площа Лесі Українки, 9.

20.00 – ілюстративна квест-екскурсія «Ніч у музеї».

Місце проведення: Музей родини Косачів, вул. Родини Косачів, 5-А.

Анонс заходів буде розміщено у наступних публікаціях.

Організаційний комітет з питань організації та проведення заходів з нагоди 150-річчя від дня народження Лесі Українки

Текст указу :

З метою вшанування пам’яті видатної української письменниці, громадської діячки Лесі Українки, популяризації її творчості, а також з нагоди відзначення у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

1) забезпечити затвердження плану заходів із відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки, передбачивши, зокрема:

проведення у місті Києві урочистого заходу з нагоди 150-річчя від дня народження Лесі Українки;

проведення закордонними дипломатичними установами України заходів, присвячених 150-річчю від дня народження Лесі Українки;

широке висвітлення заходів із відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки;

2) вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування заходів із відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки.

2. Обласним, Київській міській державним адміністраціям:

затвердити регіональні плани заходів із відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки;

сприяти ініціативам громадськості з реалізації заходів зі вшанування пам’яті та популяризації творчості Лесі Українки.

3. Рекомендувати органам місцевого самоврядування сприяти проведенню заходів із відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки.

4. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ

29 січня 2021 року

Джерело: https://www.president.gov.ua/documents/322021-36405

«Коли дивлюсь глибоко в любі очі,

в душі цвітуть якісь квітки урочі,

в душі квітки і зорі золотії,

а на устах слова, але не тії,

усе не ті, що мріються мені,

коли вночі лежу я у півсні…»

(«Коли дивлюсь глибоко в любі очі»)

Відео за посиланням: https://bit.ly/3ooZOcH

Новоград-Волинський у минулому Звягель «Глухий, забутий владою і Богом закутень царської Росії. Власне, чи місто, чи село? Зусібіч ліси, болота. Дорога занедбана. Найчастіше їздили нею археологи та поліцейські чини: перші цікавилися якимись там знахідками. Другі – «умосостоянием тутешніх людей», – так згадує наше місто Петро Антонович Косач вражений старовинним містом 1866 року.

З містом Новоградом-Волинським зв’язано життя родини Драгоманових-Косачів.

Та яку ж роль зіграла родина Косачів-Драгоманових в історії нашого міста, краю?

Характерною ознакою початку 19 ст. було пожвавлення суспільно-політичного життя в країнах Європи. В Російській імперії це знайшло свій вияв у декабристському русі. Одним із центрів декабристського руху став Новоград-Волинський, де було створено Товариство об’єднаних слов’ян. Членом Товариства об’єднаних слов’ян був Яків Якимович Драгоманов, який був одним з найактивніших членів Товариства з 1824 р.

14 серпня 1866 року Петро Антонович Косач прибув до Новограда-Волинського для виконання обов’язків голови з’їзду мирових посередників і 3 жовтня того ж року його затверджено на цій посаді. (Служив у відомстві з селянських справ). Служачи головою з’їзду мирових посередників «по крестьянским делам», П. А. Косач був дуже добрим знавцем своєї справи, і симпатії його завжди були на боці селян, він захищав їхні інтереси і права. Селяни поважали його як бездоганно чесну і справедливу людину.

Служачи у Новограді-Волинському, Петро Антонович Косач 28 липня 1868 року одружується з Ольгою Петрівною Драгомановою. Саме тут, у Новограді-Волинському, Ольга Петрівна розпочала наукову, етнографічну, літературно-педагогічну та громадську діяльність. У своїх спогадах вона напише: «Вся ця країна, а особливо той куточок Звягельщини (місцева людність звала так місто ще за часів стародавніх, в старих літописах), просто чарував мене. Це тут, у 1876 році, вийшла моя перша наукова робота, величезна робота «Український орнамент» за матеріалами, які зібрані на Волині за роки життя». Під впливом Волинського Полісся пише перші оригінальні поезії «Волинські спогади» та «Гульча».

Це тут, у Новограді-Волинському, була створена сім’я Косачів, це тут було звито родинне гніздо української прогресивної сім’ї. Адже у місті у родині Косачів народилося троє видатних діячів української історії та культури: Михайло Петрович Косач – вчений, фізик, математик, метеоролог, письменник-перекладач, котрий видавався під псевдонімом Михайло Обачний, Лариса Петрівна Косач-Квітка, відома світу як Леся Українка, чиє ім’я стало національною славою і національною гордістю; Ольга Петрівна Косач-Кривинюк – лікар, письменниця-перекладач, яка друкувала переклади з польської, французької, англійської мов під ім’ям Олеся Зірка, була першим упорядником архіву та бібліографом своєї старшої сестри.

Про життя дітей Косачів свідчать їх спогади про місто, природу краю, про що вони згадують у листах і творах.

Особливо любила Леся Звягель, річку Случ з її скелястими берегами, на крутосхилах якої віддзвеніло її дитинство. Улюбленим місцем Лесі було село Жабориця (нині – Заріччя Баранівського р-ну). Природу Волині, життя селян Леся описує у віршах «Подорож до моря», «Забуті слова», драмі-феєрії «Лісова пісня».

Михайло Петрович Косач, котрий народився 1869 року, любив Новоград-Волинський як місце свого народження і усе своє життя мріяв повернутися до нього. У листі до матері у травні 1898 року Михайло писав, що хоче побувати у Звягелі: щоб сфотографувати там будинки Окружка, Завадських, стару Троїцьку церкву, спуск до Случі та інші пам’ятники у цій місцевості.

В іншому листі до Ольги Петрівни від 5 березня 1898 р. він пише: «… поставлю рішуче вимагання, що на ті гроші, які остануться поза ліквідацією довгів, була куплена чи садиба, чи земля біля Звягеля над Случчю. Тоді б я все-таки не почував би себе «ізгоєм» з землі Волинської, себе і всіх нас, як не як, а на Волині ми народилися, на Волині хрестилися, на Волині і помирати нам краще буде».

Ольга Петрівна Косач (в одруженні – Кривинюк) народилася 26 травня 1879 року у Новограді-Волинському, в третій Косачівській оселі, яку сім’я наймала з часів Завадських. Про цей період життя Ольга Петрівна згадує у спогадах «Звягельський період Лесиного життя» у книзі «Леся Українка. Хронологія життя і творчости», яка становить найбільшу вартість про життя Лесі Українки.

Не дивлячись на те, що маленькій Олі було всього два роки, як сім’я літом 1879 року залишила Новоград-Волинський, але вона добре пам’ятала дім Завадських. Це її перший спогад. Про цей дім, про мамку Мотрю Дяченко, чи няньку Килину, обидві з містечка Миропілля Ольга розповіла Лесі. Ці спогади Ольга Петрівна пронесла через все життя. І лише 1928 року літом з мамою побувала у Звягелі, відвідали дім Окружка, де народилася Леся.

З нашим краєм пов’язане життя дядька Лесі Українки Григорія Антоновича Косача, який служив приставом з’їзду мирових посередників у Новограді-Волинському, мировим посередником волосного суду в м. Полонному. В листі до дядька М. П. Драгоманова в травні 1893 року Леся пише: «Хочу в кінці мая рушити з тіткою до Полонного, звідти одбігти до Звягля – «Прекрасна колиска моїх страждань!»

В лютому-березні 1872 року у Новограді-Волинському жила Єлизавета Іванівна Драгоманова – бабуся Лесі Українки та тітонька Олександра Антонівна Косач.

Влітку 1878 року П. А. Косач та Ольга Петрівна їздили на всесвітню виставку в Париж, де зустрічалися з М. П. Драгомановим. Дітей доглядала Єлізавета Іванівна Драгоманова та Олена Антонівна Косач. Михайло Петрович Драгоманов двічі відвідував  Новоград-Волинський. Літом 1875 року гостював у сім’ї Косачів. 1 лютого 1876 року М. П. Драгоманов, їдучи в еміграцію, їхав залізницею з Києва до Полонного, а звідти (з Полонного) – кіньми до Звягеля. 2, 3, 4 лютого гостював у Косачів, а потім звідти залізницею через Радзевілів і Львів поїхав до Женеви.

У березні 1876 року восени гостювала у Косачів Є. І. Драгоманова – бабуся Лесі, яка зимувала у родині Косачів.

Служачи у Новограді-Волинському, до Петра Антоновича Косача приїздив Іван Петрович Драгоманов, брат Михайла Петровича Драгоманова, який був товаришем Петра Антоновича Косача. З листа Михайла Драгоманова до матері 1866 р.:

«Перебування його в університеті і закінчення курсу можна рахувати закінченим. Тепер він поїхав у Волинську губернію в Новоград-Волинський до мого одного знайомого товариша, який там голова з’їзду мирових посередників. Через неділі дві він повернеться і поїде до Гадяча. Ми через неділю переберемось до Китаєва».

Весною 1879 року сім’я Косачів залишила родинне гніздо – Новоград-Волинський і таким чином порвалася моя дружба із Звягелем, – згадує Ольга Петрівна.

Та завжди родина Косачів пам’ятала про наше місто, край, який був тим цілющим джерелом, де формувався світогляд видатних діячів культури: Михайла Обачного, Лесі Українки та Олесі Зірки – старших дітей Косачів.

1876 рік Леся з Михайликом та мамою провели у с. Жабориця над Случем, в 33-х верствах від Новограда-Волинського (тепер Заріччя Баранівського району), щоб діти проймалися народним духом. Тут у Жабориці Леся почула від людей і сільських дітей силу силенну казок, щедрівок, петрівчанок, обжинкових пісень. Тут уперше почула про Мавку. Саме з цих першоджерел, з поліських легенд і започаткувала «Лісову пісню».

В листі до мами Ольги Петрівни від 20. 12. 1911 року Леся писала: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна, тую Мавку «в умі держала» ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про Мавок розказувала, як ми йшли якимось лісом з маленькими, але дуже рясними деревами». Перебування Лесі в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: «…видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося. Все життя з втіхою згадувала, що те або чула чи бачила в Жабориці…»

І лише через 49 років 1 липня 1928 року Ольга Петрівна Косач, берегиня цього Святого роду, з внуком Михайлом Кривинюком, маляркою Вірою Олексіївною Волянською, дочкою Ізидори Ольгою Борисовою, дочкою Ольгою Косач-Кривинюк приїздили до Новограда-Волинського. З Києва виїхали 30 червня, їхали через Коростень і пробули у місті 2 дні, а потім через Шепетівку поїхали до Заслав’я (Ізяславу).

Цікаво про дану поїздку-відвідин Новограда-Волинського Ольга Косач-Кривинюк робить звіт з подорожі для Етнографічної комісії ВУАН, членом якої вона була, який був прочитаний 25 жовтня 1928 року на засідання Всеукраїнського товариства: «Літом 1928 року мені довелося – ні, говорячи про такий прекрасний край, як Волинь, треба казати – мені пощастило побувати на Волині. Виїхавши з Києва 30. VI, я поїхала на Волинь, через Коростень, побувала у Звягелі (в Н. В.) два дні, потім через Шепетівку доїхала залізницею до Заслав’я (Ізяславу), а звідти 17 верст кіньми до села Великої Гнійниці Плуженського району Шепетівської округи (давніше Плуженської волости Острозького повіту. Волинської губернії). За той короткий час, що я пробула в Звяглі зі спеціальною метою зібрати матеріали для виставки пам’яти Лесі Українки, що народилася в Звягелі, якихось етнографічних спостережень я не могла там зробити. Зазначила я собі лише таких чотири ролі: 1. що ні од кого, з ким мені доводилося говорити, я не чула назви «Звягель», а всі казали «Новоград»; 2. що назва річки «Случ» – чоловічого роду, а не жіночого, як то я звикла змалку чути в своїй родині, що жили в Звягелі 50 років тому; 3. що базарного дня, коли на торзі була сила людей з околишніх сіл, я ні на кому не побачила ні однієї з тих вишиванок, що їх моя мати, Ольга Косач, п’ятдесят років тому зібрала на Звягельщині цілий великий збірник, та 4. що дорогою з Києва до Звягеля і від Звягеля до Шепетівки з вагонного вікна я майже не бачила сіл, а все лише хутори чи одруби (кажуть, ще столипінські), і на них то я звикла бачила в інших місцях Волині, де я раніше бувала».

Життя продовжувалося. Так і повинно бути. Народжувалися нові покоління, але хотілося б знати, як же склалася доля родини Драгоманових-Косачів. Чи хто із спадкоємців цікавився нашим краєм. Хотілося, щоб нове покоління знало і шанувало безсмертну славу і пам’ять людей великих і безсмертних.

Та доля родини Драгоманових-Косачів розкидана по світу. Мов ті журавки-сестри Лесі Українки емігрували з України.

Та наша Житомирщина, напевне, була дорогим місцем, яке чарувало родину Косачів. Особливо великий інтерес та любов до міста Новограда-Волинського, мав найстарший син Косачів – Михайло, який все життя мріяв про повернення до місця свого народження «… поставлю рішуче вимагання, що на гроші, які остануться поза ліквідацією довгів, була куплена чи садиба, чи земля біля Звягеля над Случем. Тоді б я все-таки не почував би себе «ізгоєм» з землі Волинської, себе і всіх нас, як не як, а на Волині ми народились, на Волині хрестилися, на Волині і помирати нам краще бути». Та не судилося Михайлу повернутися на Звягельську землю. Повернулася на святу батьківську Звягельщину його єдина донька Євгенія Мільська, племінниця Лесі Українки, за фахом лікар. Працювала головним лікарем у Народичах Житомирської обл. з 25 березня 1945, а з 1 липня 1946 року лікарем-ординатором. У січні 1950 року звільнилася з Народницької лікарні і 10 березня 1950 року приступила до роботи в Довбишській райлікарні Житомирської обл., де пропрацювала акушером-гінекологом три роки. І в серпні 1955 р. за власним бажанням була звільнена і переїхала до ст. Бессарабській (що на межі між Молдавією та Одеською областю). З травня 1958 року працювала в залізничній лікарні Одесько-Кишинівської залізниці. З 1968 до 1971 жила на пенсії у Бессарабці, а в 1971 була влаштована у будинок ветеранів сцени у Пущі Водиці.

Не хотілося вірити, що родина Косачів не мала зв’язків із Житомирщиною, що ніхто не пам’ятає тих часів із старожилів краю. Задовго до Лесиного ювілею працівники Житомирського обласного краєзнавчого музею дослідили про те, що одна кровинка з родини Косачів безпосередньо жила у м. Житомирі.

Із спогадів Листовської Єлізавети Іванівни, яка в 1950 році розшукала двоюрідну сестру Лесі Українки Ніну Олександрівну Альбертус.

«Я, Листовська Є. І. працівник Житомирської газети «Зоря комунізму» в 1950 році одержала завдання від «Радянської Житомирщини», розшукала двоюрідну сестру Лесі Українки Ніну Олександрівну Альбертус. Її і сестру Ольгу Олександрівну опікала сім’я Петра Антоновича Косача тому, що Олександр Антонович рано помер.

Між нами зав’язалася довга і вірна дружба. Для мене щастям було послухати розповіді про родинне життя моєї улюбленої поетеси, на які (як і на все) Ніна Олександрівна була дуже щедра.

Хто ж така Ніна Олександрівна і як вона потрапила до Житомира?

З автобіографії Н. О. Альбертус:

«Я, Нина Александровна Косач родилась в г. Н.-Волынске в 1894 году. Отец мой Александр Антонович Косач был адвокат, мать моя Мария Александровна была домашняя хозяйка. Когда мне было 6 лет отец мой умер и я с матерью переехала в г. Житомир, где моя мать поступила на службу в акцизное управление, при советской власти была пенсионеркой. Я училась в Житомирской гимназии, кончила в 1910 году 8 классов. В 1911 году поступила на службу в сельское губернское земство на должность статистика, где прослужила до 1919 года.

В 1919 году поступила в Собез-отдел пленбета, а в 1920 году перешла в Совнархоз отдел технический, где проработала до 1931 года (Совнархоз-Комхоз). По семейным обстоятельствам в 1931 г. оставила службу и не работала до 1944 г. Вканун 1944 г. и до ноября м-ца 1945 г. работала на сдельных работах в проэктном городском отделе, а  II / XI – 1945 г. Поступила в с-х институт, где и работаю по сей час. Была замужем за Альбертусом Львовом Ивановичем (городским инженером г. Житомира, умер в 1942 году).

18. / ХІ – 1946 г. Н. Альбертус

Село Криве Попільнянського району – мальовнича природа Житомирщини, край, з яким зв’язано життя і творчість видатних діячів української культури. Це край, де народився  Максим Рильський, якого Леся Українка благословила добрим словом після виходу першої збірки «Білі острови».

Цей край 1909 року відвідала Леся Українка, яка приїздила на консультації до лікаря Йосипа В’ячеславовича Юркевича. Свідком зустрічі у Кривому був друг родини Рильських і Юркевичів, відомий селекціонер Йосип Якович Магомет. Це був травень-червень місяць 1909 року, коли Леся Українка готувалася до поїздки в Єгипет – Каїр. Земський лікар Йосип Юркевич, який був знайомий з батьками Лесі Українки, з надією на покращення здоров’я.

Ось як описує приїзд Лесі Українки до Кривого поет, художник, лесезнавець Анатолій Луценко, який пройшов стежками Лесі Українки. «Йосип В’ячеславович оточив хвору всім, чим міг. До її послуг книги, фортепіано, різні виїзди-прогулянки… милувалася клумбами з дивовижними квітами».

На той час у Юркевича працював садівником-селекціонером Йосип Магомет – людина гарної і доброї душі.

Йосип Якович часто бачив, як письменниця зупинялася біля клумб і милувалася вирощеними ним квітами.

Ось одного разу, коли Леся підійшла до куща білої троянди, нахилилася до нього і стала вдихати пахощі. Тут і пощастило Йосипу Яковичу поговорити з поетесою. «Не квіти, а диво». А коли Леся на другий день від’їжджала, він устав ще на зорі, до сходу сонця, нарізав росистий букет білосніжних троянд і тихенько поклав на підвіконня відкритого вікна у Лесиній кімнаті. Більше у Криве Леся не приїжджала. Та на другий рік зацвіли білосніжні троянди нового сорту, яким Йосип Магомет дав ім’я Лесі Українки.

Проаналізувавши хронологію життя родини Драгоманових-Косачів, хочеться вірити, що наша Житомирщина приваблювала ці прогресивні родини, які внесли гідний вклад у духовний розвиток краю, життя яких зв’язане з ним. Адже  місто Житомир мало стати губернським центром колишньої Волинської губернії. Житомирщина є батьківщиною Лесі Українки, у склад якої входило місто Новоград-Волинський.

Готуючись до 150-річчя від дня народження Лесі Українки, постало питання про створення пам’ятника нашій славній землячці, Великій Українці, бо і Леся, і Житомир варті такої шани і такої честі, ім’я якої у віки майбутні йти повинне.

Віра Римська, завідувачка музею Лесі Українки, Заслужений працівник культури України, кавалер Ордена Княгині Ольги III ступеня, почесний громадянин міста Новоград-Волинського

Саме тут, у домочку міщанина Окружка, який наймала сім’я Косачів, 150 років тому народилася дівчинка, щоб стати для світу геніальною Лесею Українкою. У Соборній во ім’я Преображенія Господня церкві відбулося її хрещення і названо Ларисою. Це ім’я великомучениці, святої за православним календарем, що в перекладі з грецької означає «чайка». Воно мало принести дитині крилату долю, волелюбну вдачу і високі обрії життя, бо чайка – це воля!

Саме від нашої Звягельської землі, з чарівного поліського краю, краю блакитних озер і лісових гущ, краю, що був цілющим джерелом, майбутня поетеса черпала творчу наснагу. Це тут маленька Леся вперше побачила свою ранкову зорю. Як і тоді Лесин будинок стоїть. Ніколи не зростає до нього стежинка людської пам’яті.

Музей живе, працює, дихає завдяки нашій глибокій любові і повазі до світочів думки. Лесина оселя – криниця знань і духовності. Тут можна доторкнутися серцем і душею до безсмертного життя і творчості геніальної землячки, почерпнути одержимості у житті. Хочу нагадати: музей Лесі Українки було відкрито з нагоди 50-річчя від дня пам’яті Лесі Українки 1963 року, як музей-бібліотека.

Наближався славний ювілей – 100-річчя від дня народження Великої поетеси. Згідно з наказом Міністерства культури СРСР від 11 вересня 1970 року створено літературно-меморіальний музей на правах відділу Житомирського краєзнавчого музею. 25 лютого 1971 року урочисто відчинив свої двері Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей поетеси. Сьогодні – це літературно-меморіальний комплекс, який складається з двох будинків: меморіального і відділу вшанування. «Звягельською Говерлою» назвала наш музей письменниця, лауреат премії ім. Василя Стуса та Фонду Українського Вільного Університету в Нью-Йорку Антоніна Листопад. Довгим і складним був шлях до його створення. Пережито і кращі, і гірші часи, але попри все музей функціонує, хоч і не позбавлений багатьох нинішніх негараздів. Відвідують його люди не тільки з різних куточків України, а й з усього світу. За ці роки музей відвідало майже 1 000 000 осіб.

Ось що писала про їхні помешкання у Звягелі мама Лесі Українки Ольга Петрівна Косач: «Жили ми там перше всього на вулиці Корецькій, а в чийому домі – сказати вам не можу, бо наймано його без мене: се була готова домівка Петра Антоновича, що він наймав ще сам, як оселився у Звягелі. Будинок був новий, просторий». «…Потім, у 1870 році восени, перейшли ми в друге помешкання: найняли невеличкий домочок у міщанина Окружка. Може бути, се була Звіринська вулиця, але такої назви я ніколи не чула, про двір Окружкових говорилося просто – «коло Случі». Бо й справді, та малесенька уличка була коло самої Случі. Там були гарні скелі над водою і хороше місце для купання. От у сьому домочку старого добродія Окружка вродилася 13 лютого 1871 року дочка наша Лариса, відома під іменем Лесі Українки. …Навряд, щоб досі вцілів той домочок, де ми жили й де вродилася Леся, – а проте, може, будиночок і досі існує. Околиця – поетична!».

Будиночок і досі існує. Тільки господарів уже немає і наша Леся залишила колиску свого народження, щоб навіки поселитися у серцях людських.

То хто ж ті господарі – добродії Окружки, які прихистили молоду сім’ю Косачів, і яка ощасливила їхню оселю? Ось що пише Ігор Яременко про Окружків: «Шановні добродії! В газеті «Свобода» від 5 серпня 1995, з’явилася замітка про Вашу діяльність. Її треба вітати, тому що кожна вільна і незалежна держава в світі шанує, зберігає і розвиває здобутки національної культури». А мова йшла про відновлення садиби Косачів. «Це особливо приємно і хвилююче читати мені, який народився в м. Новограді-Волинському. Окрім того моя сім’я, по-матері, дещо пов’язана із часами перебування Косачів у тому місці. А саме, будинок, в якому вони жили, і де народилася Леся в 1871р. на Случанській /тоді/ вулиці належав Сергійові і Степаниді Окружкам. Окружки не маючи власних дітей, а будучи досить заможними, взяли на виховання мою бабусю Синклитинію Онисимовну Сидорак, дочку Якилини та Онисима. Я бував у будинку тоді, коли там жили родичі/знайомі бабусі/1927-28?/. Пам’ятаю будинок над Случчю, садок…».

Лист від 16 серпня 1995 року, США.

«Яка історія будинку, де жили самі Окружки? Паспорт на будинок не відповідає хронології, адже в ньому вказано, що будівля 1911 року. Актова книга за 1914 рік свідчить: цей дім придбаний міщанином Адамом-Альфонсом Емільовичем Вейкером у Марії Василівни Юркевич та Марії Іванівни Іванової, які отримали його у спадок від Окружків». Про це згадує Ігор Михайлович Яременко у листі від 21 липня 1997 року з США. Нині у місці проживають пра-пра…внуки Окружків – Окружко Тетяна Володимирівна, її дочка Окружко-Крутякова Наталія Володимирівна. Вони, на превеликий жаль, не мають відповідних документів на власність будинку.

Що являють собою сьогодні ці історичні будови? У домі, який наймали Косачі в міщан Окружків – розміщено літературно-меморіальну частину музею, а де жили самі Окружки – відділ вшанування багатющої творчої спадщини поетеси.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 08.02.2018 року «Про відзначення 150-річчя з дня народження Лесі Українки» ювілейна дата відзначається на державному рівні. В Постанові передбачено здійснення реконструкції та розширення площі Новоград-Волинського літературно-меморіального музею Лесі Українки та створення національного музею Лесі Українки. Нині триває ремонт та реконструкція музею.

Нехай не заростає стежина до святої Лесиної оселі. Закликаємо кожного вшанувати гідне ім’я Лесі Українки, нашої славетної землячки, жінки-поета, чиє ім’я в віки іти повинне.

Сподіваємося, що 2021 рік – рік ювілею 150-ти річчя від дня народження Лесі Українки, 25 лютого, до музею завітає мільйонний відвідувач.

Нехай здійснюються пророчі слова поета Петра Гоця:

Біла хатина на кручі.

Вічно нам в душі білій.

Як джерело біля Случі,

На всі часи не мілій.

І, дійсно, нехай повниться джерело слави нашій Безсмертній Лесі Українці творчими талантами її краю, якими так щедра Звягельська свята земля.

Віра Римська, завідувачка музею Лесі Українки, Заслужений працівник культури України, кавалер Ордена Княгині Ольги III ступеня, почесний громадянин міста Новоград-Волинського

У 2021 році виповнюється 150 років з дня народження видатної української письменниці, перекладачки, фольклористки, громадської й культурної діячки Лесі Українки 

З цієї нагоди 21 січня Національний банк випустить сувенірну срібну банкноту номіналом 200 гривень.

Ось п’ять фактів про нову ексклюзивну банкноту.

 Відтворює дизайн оновленої банкноти номіналом 200 гривень зразка 2019 року.

 Виготовлена Банкнотно-монетним двором Національного банку зі срібла 999,9 проби.

 На лицьовому боці зображений портрет Лесі Українки, на зворотному – в’їзна вежа Луцького замку.

 Маса банкноти в чистоті – не менше 124,4 г, розміри: 133 × 66 × 1,35 мм, тираж – 300 штук.

 Елемент оздоблення – голограма, що відтворює оптично-змінний елемент SPARK у вигляді водяної лілії.

Придбати цю срібну сувенірну банкноту можна буде насамперед під час електронних аукціонів на Універсальній товарній біржі

“Контрактовий дім УМВБ”.

Ми повідомимо про дати аукціонів окремо.

Після них нереалізовані банкноти можна буде придбати через інші канали реалізації нумізматичної продукції НБУ.

Новина на сайті https://cutt.ly/6jPKstX

Відео за посиланням: https://bit.ly/3itK7Qg

«Слово – то мудрості промінь,

слово – то думка людська»

***

«Поетична мова – це найприродніша мова»

***

«Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?»

***

«Боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою»

***

«Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки»

***

«Над всіх старшин найстарша правда»

***

«Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть»

Новоград-Волинська міська бібліотека

Це почуття їй принесло немало радості та горя, адже в ньому воєдино сплелися безнадійність та сподівання. «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами!» – пише вона Сергію Мержинському. Зустріч з ним стала доленосною для Лесі Українки як жінки, адже вперше вона відчула, що означає кохати і бути коханою.

Наперекір всім, навіть матері, яка була проти цих стосунків через громадську діяльність Мержинського, Леся Українка виборювала своє щастя, свою любов. Не менш доленосною ця зустріч стала для неї як для творця. Ледь не уся інтимна лірика поетеси присвячена Сергію. У ній радість кохання і смуток розлуки, віра і безнадійність, відвертість і таємничість.

***

«Всі – жінки, коли вони кохають»

***

«Хто зрікся всього, а себе не зрікся, – не любить той»

***

«Кров без любові викупить не може»

***

«Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть»

***

«Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею»

***

«Як може бути, щоб тіла ходили вкупі, але душі двома шляхами й врозтіч?»

***

«Як я заздрю жінкам, що в них сльози завжди на готові! А ще ся вічна комедія перед самим собою, сей страх «сентиментальноті», «бабства», як се безглуздо! Епічні давні герої плакали, не соромлячись, і проте були справжніми, щирими героями, а ми? Тільки над сльозами і маємо владу, більш ні над чим»

***

«Кохання – як вода: плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал – воно кипить, а стріне холод – стає, мов камінь»

***

«Не жаль мені, що я тебе кохаю,

Та в нас дороги різно розійшлись.

Ні, не кажи, що зійдуться колись!

Не зійдуться, мій друже, я те знаю.

Моє кохання – то для тебе згуба:

Ти наче дуб високий та міцний,

Я ж наче плющ похилий та смутний, –

Плюща обійми гублять силу дуба…»

(«Відповідь»)

***

«Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений світе!…»

(«Все, все покинуть до тебе полинуть»)

***

«Коли дивлюсь глибоко в любі очі,

в душі цвітуть якісь квітки урочі,

в душі квітки і зорі золотії,

а на устах слова, але не тії,

усе не ті, що мріються мені,

коли вночі лежу я у півсні…»

(«Коли дивлюсь глибоко в любі очі»)

Новоград-Волинська міська бібліотека

Червоною ниткою проходить мотив України у творчості поетеси, адже він оголює найболючіші проблеми рідного краю, викриває неправду, закликає до боротьби та змушує повірити у національне визволення з-під ворожого ярма. Вона вірила про щасливу долю Батьківщини, і ця віра була головним лейтмотивом її життя. Читайте, вивчайте, вдумуйтесь…

***

«Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита»

***

«І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?»

***

«Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція»

***

«Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид»

***

«У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-українськи, щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконаннями… Така легкість репутації приманює многих»

***

«Тепер можна у нас почути фразу: «Говорить по-нашому» – се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, краще, він говорив по-китайськи»

***

«Одвага наша – меч, политий кров’ю»

***

«Сором мовчки гинути й страждати,

Як маєм у руках хоч заржавілий меч»

***

«До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється»

(«Do» (Гімн. Grave))

***

«Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!»

(«Давня казка»)

***

«Скрізь плач, і стогін, і ридання

Несмілі поклики, слабі,

На долю марні нарікання

І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України»

(«Скрізь плач, і стогін, і ридання»)

Новоград-Волинська міська бібліотека

Відео за посиланням: https://bit.ly/2X89fCs

25 лютого 2021 року виповнюється 150 років з дня народження видатної української поетеси і громадського діяча Лесі Українки, яка народилася у місті Новограді-Волинському.

На засіданні третьої сесії міської ради восьмого скликання 23 грудня депутати підтримали рішення про оголошення у Новоград-Волинській міській територіальній громаді 2021 року – роком Лесі Українки.

Також офіційні листи із зверненнями про оголошення наступного року– роком Лесі Українки: в області – надіслано до Житомирської обласної ради, в Україні – до Президента України.

Відділ інформації та зв’язків з громадськістю міської ради