Візьміть дитину у родину

17 вересня в Україні відзначається день усиновлення. З метою інформування потенційних усиновлювачів пропонуємо ознайомитися з психологічними аспектами усиновлення — як зважитися на це, допомогти дитині адаптуватися, і чи варто їй говорити, що вона нерідна.

Як зрозуміти, що я готовий усиновити дитину?

Якщо ви хочете допомогти дитині, яка потрапила в біду, — отже, ви готові. Усиновлення має вирішувати проблему, яка виникла у дитини, а не у дорослих. Люди часто діють по-іншому — розуміють, що їм чогось не вистачає в житті і хочуть вирішити своє питання усиновленням. Намагаються підібрати дитину під себе — «потрібного» віку, статі, кольору очей. З таким підходом батьки рідко отримують те, чого хотіли. Практично всі діти-сироти чи позбавлені батьківського піклування, пройшли через травматичні обставини в житті, і в новій сім’ї така дитина рідко буває спокійною та слухняною. Батьки повинні бути готові допомогти дитині пережити травми. В іншому разі вони швидко розчаруються. Через таке розчарування страждають як усиновлювачі, так і усиновлені діти.

Я зважився. Як зробити перші кроки?

Перш за все необхідно звернутись до служби у справах дітей по місцю проживання, де спеціалісти нададуть Вам фахову консультацію з даного питання і перелік документів, які необхідно надати, щоб Вас внесли у базу даних кандидатів в усиновлювачі. При цьому слід врахувати, що за новими правилами необхідно пройти курс навчання на базі обласного центру соціальних служб. Без рекомендації центру кандидати в усиновлювачі на облік не беруться.

Дуже хочеться усиновити здорову дитину. Як про це дізнатися?

Будьте готові до того, що цілком здорових дітей в державних закладах чи влаштованих у патронатні сім’ї майже не буває. Служба у справах дітей, відповідно до закону, повинна повідомити батькам усі подробиці про здоров’я дитини, історію її розвитку тощо. У багатьох дітей є захворювання, які діагностуються у більш пізньому віці і тому треба бути готовими допомогти такій дитині.

Чи можна десь подивитися на дітей готових до усиновлення?

Так. Є база «Сирітству – ні», а також офіційний сайт Міністерства соціальної політики України на яких можна побачити дітей з різних областей України, ознайомитись з інформацією про вік і наявність братів або сестер. База нараховує близько п’яти тисяч дітей готових до усиновлення, але люди не завжди готові усиновити когось із них — через вік, проблеми зі здоров’ям або те, що у дитини є брати і сестри, яких не бажано розлучати. Крім того, у кожній службі у справах дітей, є анкети дітей, які перебувають на обліку з усиновлення в яких зазначено всі відомості про дитину (стан здоров’я, наявність братів/сестер, місце перебування дитини, фото).

Як підготуватися до першої зустрічі з дитиною?

Готуватися не потрібно. Швидше за все, дитина буде до вас прихильна. Але глибокого сліду зустріч у ній не залишить. За час, проведений в закладі чи сім’ї патронатного вихователя дитина перетинається із сотнями людей — вихователі, няні, вчителі, лікарі, тощо. Серед них немає значущої постійної людини, і дитина спочатку сприйме вас як чергового відвідувача. При цьому діти найчастіше відразу починають називати потенційних батьків «тато» і «мама». Але це нічого не означає. Дитина справді хоче, щоб ви стали її батьками, але, якщо цього не станеться, через тиждень вона буде називати «татом» і «мамою» інших людей. Тільки через кілька років життя в сім’ї дитина стане говорити ці слова усвідомлено.

У мене вже є біологічна дитина. Як поговорити з нею про усиновлення?

Однієї розмови буде замало. Якщо у вас гармонійні стосунки з дітьми, ви спілкуєтеся на різні теми, то діти навряд чи сприймуть ідею усиновлення погано чи будуть ставитися до нового брата або сестри як до конкурента. Перед усиновленням це варто обговорювати з дітьми на сімейній раді. Повідомити рідних, що якийсь час новій людині потрібно буде приділяти більше уваги, але це тимчасово та ніяк не вплине на стосунки. Якщо діти проти – прислухатися до їхньої думки.

Як зробити так, щоб усиновленій дитині було комфортно вдома?

З цим найменше проблем. Після перебування у державному закладі в новому будинку дитині все подобається, і вона починає підлаштовуватися під сім’ю. Це так званий «цукерковий період» – коли дитина застеляє ліжко, акуратно складає речі, намагається допомогти по господарству. Цукерковий період закінчується, коли дитина розуміє, що точно залишиться тут. Зазвичай через кілька місяців, а інколи навіть років, вона починає ставати розкутішою та менш слухняною.

Чітких інструкцій та правил, як завоювати довіру дитини, немає. Якщо щось пообіцяли дитині – обов’язково потрібно виконати. Іноді в дитини можуть бути психіатричні проблеми, які позначаються на її характері та стосунках у родині. У цьому разі допоможуть лікар та лікування. Іноді бувають травмовані діти розладом прив’язаності, і тоді теж треба звернутися до спеціалістів.

Чи потрібно розповідати дитині, що вона усиновлена? Якщо так, то як?

Так, краще розповісти. Якщо дитина дізнається про це в підлітковому віці від сторонніх людей (а так буває), це може стати для неї трагедією.

Краще говорити дітям, що вони усиновлені, років у три-чотири – в процесі спілкування, а не у форматі «серйозної розмови». Наприклад, можна сказати: «Зазвичай діти народжуються з маминого живота, а ти – із серця», і дитина сприйме це як перевагу.

Якщо вас зацікавило питання усиновлення, будемо раді вам допомогти надавши більш детальну інформацією в службі у справах дітей міської ради  за адресою м. Звягель, вул. Шевченка, 20. ІІ-й поверх Дія-центру.  тел. 04141 3-22-24.