15 лютого відзначають скорботний День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

Про ті страшні події, які відбувалися на території Афганістану  і зловісним смерчем пролягли через долі майже 160 тисяч наших співвітчизників, можуть розповісти лише ті, хто повернувся із запеклих боїв. Своїми спогадами з нами поділився  Гаврилюк Дмитро Семенович, який народився 1 вересня 1940 року  у селі Пилиповичі Новоград–Волинського району.   

У 1959 році його призвали до лав  Радянської Армії. Першим військовим випробовуванням було гасіння торф’яників у Московській області. За проявлену мужність , успішне виконання завдання – перша бойова медаль «За відвагу на пожежі». У грудні 1979 року Радянський Союз увів війська у Демократичну Республіку Афганістан. Вони носили характер неоголошеної війни. Через рік, 4 грудня 1980 року, Дмитра Семеновича зарахували до особового складу 108-ї мотострілкової дивізії. Перетнувши радянсько-афганський кордон, – перше розташування у місті Багрем, що за 60 км. від столиці Афганістану, Кабул.

Служба була незвичайна для всіх солдат. Незнання мови ускладнювало спілкування з місцевим населенням. У таких умовах  проходила служба Дмитра Семеновича 2 роки і 7 місяців. Постійно відбувалися бойові сутички з бандформуванями душманів. Спочатку було патрулювання по місту Багрем, потім – охорона гідроелектростанції у районі Сурабі,  яку неодноразово душмани намагались підірвати. Служба проходила у постійній бойовій готовності. Підрозділи постійно виходили на бойові операції з ліквідації військових формувань не раз заглядаючи смерті у очі, і щоразу вирушаючи на чергове завдання мимоволі прокрадалися страшні думки – чи повернемося  живими на свою Батьківщину? Але найтяжчі хвилини були тоді, коли втрачали друзів. Коли проводжали їх додому зі страшним болем у серці, знаючи, що це їх останній політ, та відчуваючи той страшний біль, який краятиме серце не одній матері та дружині коли повернуться літаками під назвою «Чорні тюльпани» їхні сини та чоловіки.