Територіальний центр представляє на загал майстринь української вишивки, які знаходяться на обслуговуванні установи
Вишиванка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Про традиції і сучасність української вишиванки можна говорити годинами і все одно щось буде недомовлене. Орудувати голкою і нитками, підбирати потрібні кольори – це дуже кропітка праця, тож недарма людей, що знаються на вишивці, називають майстрами.
Територіальний центр представляє на загал майстринь української вишивки, які знаходяться на обслуговуванні установи. Кобилінська Ганна Іванівна, 1937 р. н., закохана з дитинства в улюблене заняття – вишивання. Хоча зір уже слабкий, але лягають на полотно хрестик за хрестиком, а в результаті – чудовий візерунок. До цього часу зберігає першу вишиту до свого весілля сорочку для батька та весільний рушник на якому брала шлюб. Має подругу, Мороз Ольгу Федорівну, яка на час наших відвідувань знаходилась у Галини Іванівни і теж дозволила зняти на світлини свої яскраві, надзвичайні вишивки подушок, серветок, ікон та рушників. Творчим доробком майстрині Коржиневської Людмили Федорівни(мами нашого підопічного Коржиневського Р.В.) можна помилуватись завітавши до їх оселі. Вишивки ваблять очі, вражають різнобарв’ям кольорів, досконалістю. Вдивляючись у цю рукотворну красу, дивуєшся де береться стільки енергії і неабиякого терпіння, вміння створити художні композиції, адже Людмила Федорівна почала вишивати зовсім недавно, після виходу на пенсію. Завітали ми також і до Лясоцької Людмили Павлівни, яка має поважний вік (1936 р. н.) і вже не може вишивати за станом свого здоров’я. Але яку ж красу ще зовсім недавно творили її руки!
Рушники – це вишита історія українського народу, рушник – це пісня ниток на полотні, рушник у хаті – це святковість, реліквія кожної родини. Вишиту сорочку наші пращури вважали оберегом. «Мова» вишитої сорочки карбується нитками на довговік, несе зворушливе посилання символів, яке сягає сивої давнини. Наші майстрині не радять десь купувати для себе вишиванку, краще шукати потенціал у собі. Сідати і потроху вишивати, з часом це перейде у звичку. До того ж, це і певна терапія! На кінчиках пальців знаходяться нерви від усіх органів і на час вишивки здійснюється їх масаж. Щодо орнаментів, які варто вишивати – потрібно шукати у своїх родинних традиціях. Така вишиванка буде потужним оберегом!
Українські вишивані обереги пройшли крізь віки і нині символізують чистоту почуттів до коханих, родини, Батьківщини.
Територіальний центр