Історія державного свята – Дня Державного Прапора України

День Державного Прапора України – державне свято України, присвячене одному з її державних символів – Прапора України. Відзначається щорічно 23 серпня. Двадцять п’ять років тому, 23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. Цей прапор був освячений священиком Української автокефальної православної церкви Петром Бойком. Прапор, внесений до сесійної зали українського парламенту 23 серпня 1991 року, як реліквія, урочисто зберігається у музеї Верховної Ради. Святкування Дня Державного Прапору України почалося з 2004 року згідно з Указом Президента України «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 р. № 987/2004. Але сам синьо-жовтий прапор був національним символом українців упродовж тривалого часу. Вперше поєднання синього та жовтого (або блакитного та жовтого, золотого) кольорів зустрічається на корогвах Галицько-Волинського князівства ХIII – початку ХIV ст., правонаступника Київської держави. Тоді на полотнищі блакитного кольору зображувався золотий лев. За козацько-гетьманської доби найбільш розповсюдженим прапорним кольором був малиновий. Але лицева сторона полкових і сотенних корогв і знамен в Українській козацькій державі – Гетьманщині другої половини XVII – XVIII ст. містила зображення козака у золотому щитовому полі на блакитному полотнищі. З ліквідацією Гетьманщини, приєднанням українських земель до Російської та Австрійської імперій український національний прапор не зник: вже під час революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії учасники українського національно-визвольного руху знов підняли його як символ відродження нації синьо-жовті прапори. У Стрию, Дрогобичі, Яворові, Бережанах та інших містах і селах Західної України створювали загони Національної гвардії, чиї учасники освячували в церквах сині хоругви із золотим «Руським левом». У жовтні 1848 р. синьо-жовтий прапор замайорів на Соборі руських учених у Львові. На початку ХХ ст. у Галичині жовто-блакитний прапор прийняли Українські Січові Стрільці – перше українське національне військове формування в історії України ХХ століття, яке мало велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму. Прапор Українських Січових Стрільців був блакитним полотнищем з золотистим обрамленням. На ньому з однієї сторони був зображений Архистратиг Михаїл, з іншої – емблема УСС. Прапор цей освятив 28 жовтня 1917 р. митрополит Андрей Шептицький, а автором його був Іван Іванець. Під час Української революції 1917 р. відбулося справжнє відродження національного прапору в Наддніпрянській Україні. Вже у травні 1917 р. синьо- жовтий прапор освячував проведення І Всеукраїнського військового з’їзду в Києві, чиї делегати рішуче виступили за автономію України у складі Російської республіки. 18 січня 1918 року Мала Рада – орган, який відігравав провідну роль у формуванні політики Української Центральної Ради, – затвердила проект українського морського прапору. Він складався з двох смуг: вгорі жовта, внизу синя. На синій був розташований золотий знак князя Володимира – Тризуб з хрестом угорі. За гетьмана Павла Скоропадського (14 квітня – 14 грудня 1918 рр.) синьо-жовтий прапор використовувався як символ Військово-морських Сил Української держави. Установлення більшовицької диктатури в Наддніпрянській Україні та приєднання західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії, Чехо- Словаччини не перервало традицію застосування синьо-жовтого прапора в якості національного. Коли у березні 1939 року було проголошено незалежність Карпатської України, Перший Сойм Карпатської України 15 березня в Хусті ухвалив закон, де зазначалося: «§ 5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня». Питання національної символіки, зокрема прапору, неодноразово порушувалося національно-демократичними силами наприкінці 80-х рр. ХХ ст. 23 березня 1990 р. за рішенням сесії Тернопільської міської ради над будівлею Тернопільської міської ради замайорів синьо-жовтий національний прапор. 3 квітня 1990 р. за рішенням сесії Львівської міської ради національний прапор вивішено на вежі ратуші. 28 квітня 1990 р. національний прапор з’явився на будівлі Львівської обласної ради. 24 липня 1990 р. на Хрещатику біля Київради було підняте синьо-жовте знамено, перед тим освячене в соборі Св. Софії. Символом єднання українців Сходу та Заходу стало використання національного прапору під час акції патріотичних сил 21 січня 1990 р. Тоді був організований «живий ланцюг» Стрий – Івано-Франківськ – Львів, Тернопіль – Рівне – Житомир – Київ. За різними оцінками, від 0,5 до 3 мільйонів українців із синьо-жовтими прапорами встали вздовж доріг України. Після проголошення незалежності України 4 вересня 1991 р. синьо- жовтий національний прапор було урочисто піднято над будинком Верховної Ради України. 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про затвердження державним прапором України Національного прапора». В постанові говорилося: Державний Прапор України «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3». У статті 20 Конституції України, яка була прийнята 28 червня 1998 р., проголошувалося: «Державними символами України є Державний прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів».

Джерело vb.just.gov.ua/