Звягельські простори

У День міста Звягеля презентуємо твір переможниці міського конкурсу авторів віршованої поезії та прози “Звягель – наше місто”. З любов’ю до Звягеля

Звягельські простори

Був сонячний літній день. Подружки Катя, Ліза та Злата вирішили прогулятись до посадки біля колишнього м’ясокомбінату, аби назбирати малини, а потім влаштувати пікнічок на березі Случі.

Славний врожай видався цього року: і наїлися, і у відеречка нарвали. Весело побігли з гірки до річки. Може, ви знаєте це місце? Саме тут, над річкою, побудований понад сто років тому залізничний міст-віадук. Міцний і гарний, через нього й тепер курсують поїзди. Тут, у його затінку, дівчата розстелили покривало й вирішили погратись м’ячем. Та… Ой, лихо! Він скотився у воду, бо цього дня був сильний вітер, який на диво швидко покотив м’ячика проти течії. Подружки дуже любили свого смугастого друга, тому, наздоганяючи його, мерщій побігли берегом.

Ось і залишки мосту, побудованого для перевезень, його було підірвано в 1941-му спочатку радянськими, а потім, при відступі, німецькими військовими. «Ой, де ж наш м’ячик?» – турбується Ліза. А він зупинився між камінням, що визирає з води. «Ой! Як тут гарно!» – завмерла Катя. Дійсно, височенні гранітні скелі на правому березі нависають над рікою, верби в цю пору року яскраво-зелені. Між кам’яними валунами і річковими квітами плавають, тоненько крякаючи, маленькі дикі каченятка.

Та милуватись ніколи. Он потрібно знову доганяти згубу. Дитячий пляж людний і гамірний, бо кому ж у таку спеку не хочеться до води. А ось пішохідний міст. Він теж у нас не простий. Це унікальна конструкція. Він перший і, можливо, єдиний в Україні пішохідний на смуговій ванті. Не згледілись, як наша галаслива компанія вже біля фортеці. Тут м’ячик осів на мілині, і Катя радісно дістала втікача. Чистим плесом гордовито пропливла пара лебедів. Вони вже багато зим лишаються на річці й звикли до людей та до того, що їх підгодовують. На протилежному березі з кущів виглядає кам’яний дот. Ми його пам’ятаємо, бо були тут із класом на екскурсії.

Дівчатка підняли голови на фортецю: «Яка ж вона у нас гарна, висока, старовинна!» Ліза вигукнула: « Чудово, що наш м’ячик привів нас сюди. Бо я на цьому березі ще ніколи не була». Стародавні містяни спеціально так побудували кам’яні мури біля річки, бо знали, що ніхто не наважиться перепливти бурхливі тоді води Случі й видертися по крутій кам’яній скелі.

Подружки взялися досліджувати кам’яні стіни і виявили входи в якісь таємні кімнати. Там так пахло димом! Хотілося думати, що то стародавній попіл від колишніх пічок. Дівчатка вибігли наверх, з цікавістю оглядаючи всі закутки. Пошепки по черзі розповідали про таємні підземелля, що недавно розкопали біля пам’ятника Лесі. Ото цікаво, що ж то було?! Чи дійсно тунель?! Чи просто погріб якогось багатія? Згадували розповіді бабусь про те, що десь тут є підземний хід до Корця, по якому вершник міг на коні проїхати. Ліза пригадала, що чула, ніби від замку в усі сторони вели такі підземні ходи. Жаль, що вони забуті й засипані не лише піском часу. Класно було б пройтись ними!

«Дякую, м’ячику, – сказала Злата, – завдяки тобі ми стільки нового дізнались про наш чудовий Звягель! Надійно наші предки уміли будувати: на століття, на віки! Уміли й захистити свою землю! І вміють! І завжди будуть боронити своє − свій край!»

Галигіна Ольга, учениця 5-Б класу Ліцею №1 імені Лесі Українки

#Звягель_Україна_100_Перемога