Степанівка: ніколи не забудемо, не пробачимо!

Сьогодні, ймовірно, не кожен знає про події, що сталися тоді на Донеччині. Але ті, кого торкнулось це, рубець на серці та душі має назавжди.

Серед пекельних днів повномасштабної війни, не забуваймо про тих, хто ціною своїх життів зупинив навалу під Степанівкою десять років тому. У них не було такого озброєння, яке має українська армія сьогодні. Не було такої підтримки всього світу. Але вони закрили нас тоді своїми серцями.

Честь живим свідкам тих подій.

Вічна пам’ять полеглим.

Ніколи не забудемо.

Не пробачимо

Довідкова інформація 30 омбр ім.Князя Костянтина Острозького: Зранку, 28 липня 2014 року, при вогневій підтримці 2 батареї РЕАДН бойова група в складі двох механізованих та однієї танкової роти, окремих взводів 30-ої бригади та одного підрозділу з 95-ої бригади висунулись для штурму «Савурки», як її тоді називали бійці.

Штурм тривав близько двох годин.Через ворожу артилерійську підготовку, яка здійснювалась з території рф в нас були ранені та загиблі, втратили дві бойові машини. Втрати серед особового складу ніс також і противник, який здійснював оборону об’єкта. Закріпитися на висоті мала 51 бригада. Одразу після бою за висоту поступила команда штурмом брати с. Степанівка. Приблизно за пів години зведений підрозділ не заїжджав, а «залітав» з південно-західного боку селища. Наші підрозділи зайшли саме з тієї сторони, де у противника нічого не було, у тил. Через швидкість дій нашого підрозділу та шквальний вогонь наших бійців противнику не залишалось нічого іншого, ніж залишати позиції та утікати вглиб села, а хто не встиг – залишився там назавжди. Зачистка села від незаконних збройних формувань тривала близько тижня. Бездоганно відпрацювали наші танкісти під командуванням начальника штабу танкового батальйону. Танкісти – це залізний кулак будь-якого підрозділу. Того дня головний сержант роти, який тоді виконував обов’язки навідника, вів танкову дуель з екіпажем танку, який не давав можливості нашим піхотинцям пройти двома вулицями села. То був важкий бій двох «утюжків». Останнім снарядом екіпаж начальника штабу розбив противника і наші змогли пройти далі в глиб села.

Завдання значно ускладнювалося й тим, що з території рф постійно била ворожа артилерія та міномети, а серед місцевого населення були люди, які корегували вогонь противника.

Степанівка з того часу – кладовище бойової техніки, адже саме тут залишилися ржавіти десятки і наших, і ворожих сталевих «бійців».

В ті дні в наших підрозділах були поранені. Того дня ми назавжди втратили багатьох своїх друзів і побратимів.

Слава Україні!

Героям слава!