“Ланцюг Єднання” у січні 1990 року
Історичною подією для України став Акт Возз’єднання УНР і ЗУНР у єдину державу 22 січня 1919 року. У другій половині 1989-го, за ініціативи Секретаріату Народного Руху України на чолі з Михайлом Горинем, виникла ідея провести акцію та вшанувати визначну дату живим ланцюгом. Близько трьох мільйонів людей взялися за руки у неділю 21 січня 1990 року, з’єднавши Івано-Франківськ (через Львів) і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР. Цей живий ланцюг був одним з наймасштабніших у світовій історії та став ще одним кроком до здобуття незалежності України.
Амбітний задум викликав деякі сумніви. Ось, як тодішній активіст київської організації НРУ Микола Жарких описує свої міркування щодо побудови живого ланцюга на трасі “Київ-Чоп” до кордону з Житомирською областю:
“Виходячи з необхідної густини розташування людей у живому ланцюжку (приблизно 1 людина на метр), для його організації потрібно вивести у поле понад 70 тисяч чоловік; за умови організації “пунктирного ланцюжка” (одна людина на 10 метрів) потрібно вивести десь 7200 осіб, що потребує близько 200 автобусів (при ціні оренди одного автобуса 70 карбованців на день [середня місячна зарплата тоді складала 200-230 крб] для цього потрібно 140 тис. крб)”.
Однак автобуси знайшлися. Важко зараз сказати, хто допоміг в організації – існують конспірологічні чутки про активну допомогу влади тодішньої УРСР, але це питання потребує наукового дослідження.
Тим не менше, справа не тільки в автобусах. Вийшли люди, і їх вийшло чимало – від офіційних 450 тисяч до 5 мільйонів. Багато де ланцюжок був “пунктирним”, але він був. І не тільки трасою “Київ-Чоп”. Долучилися до акції також і жителі Новоград-Волинщини.
За матеріалами Інституту національної пам’яті // Історичної правди