Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років терцентр презентує життєві історії своїх підопічних
Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, територіальний центр Новоград-Волинської міської ради презентує життєві історії своїх підопічних. Майже не лишилося живих свідків Голодомору і тим цінніші спогади, які вдалося отримати за життя очевидців. Тож нехай оприлюднення цієї інформації буде пам’яттю про тих, хто переживши страшну біду, відійшов у вічність.
Свідчення про Голодомор пенсіонерки
Цімох Марії Юхимівни, 1919 р. н.
« Під час Голодомору проживала в с. Іваніка, Барановського району. В родині, крім батька і матері, було четверо дітей. Сім’я була середніх достатків, в господарстві мали корову, курей та свиню. Батько працював у колгоспі різноробочим, мама дуже хворіла. Марія Юхимівна була старшою і все хазяйство лежало на плечах батька і її.
На початок 1932 року в селі було 150 дворів.
Сім’я Цімох виживала за рахунок трав, корінців, листя (рвали щавель і варили борщ, сушили листя, з якого мама пекла коржики). Марії Юхимівні було 13 років, вона ходила в школу с. Киянки, де мала хорошу подругу. Родина подруги жила заможніше, і та її підгодовувала. Разом, в киянських садах вишукували ранній, а потім і пізній кизил, яким і ласували, це придавало сил.
Тато інколи працював їздовим і вдавалося трохи увірвати вівса з міри, яку видавали для коней, хоч за цим дуже слідкували. Марії Юхимівні приходилось працювати в полі, навіть скородити його кіньми.
В селі були «КАМНЕЗАМИ», які разом з представниками з райкому, конфісковували продукти і зерно. В сім’ї Лазют була нова клуня, її конфіскували в колгосп. Коли прийшли робити обшук до Цімохів, то знайшли картоплю, яку заховали у ямі в сінях, під дровами, забрали всю, жодної картоплини не лишили. Під час сінокосу в колгоспі косарям давали по кусочку хліба. Батько цей хліб віддавав дітям. В Києві у батька був брат, його родина сушила сухарі, та передавали в село, щоб врятувати дітей. Був випадок у селі, що жінка з’їла свого меншого сина, а потім зловила чужого 10-річного хлопчика і також з’їла. В сім’ї залишились всі живі завдяки тому, що була корова.
В с. Іванівка на кінець 1933 року залишилось менше половини населення».
Свідчення про Голодомор пенсіонерки
Єздакової Лідії Андріївни, 1928 р. н.
«В 1932-1933 роках Лідія Андріївна проживала в Корецькому районі. Їй було 5 років, проживала в сім’ї з 7 чоловік.
Врятувалася сім’я завдяки корові. В 1933 році, з голоду, у дітей попухли ноги, понабрякали руки. Батько був їздовим, міг пересуватися вільніше. Якось, поїхавши далеко, вдало поміняв речі на зерно. Готували «затеруху», ходили по полях, збирали морожену картоплю, яру пшеницю. Вижили всі. Навіть сусідським дітям надавали допомогу, бо в них помер батько. Ходили голі, босі, треба було пасти корову. Лідія Андріївна була маленькою, заснула, а корова пішла на сусідське поле, то сусід Данило її побив так, що вона з того часу почала заїкатися.
Батьки померли обоє в 1944 році».
Пам’ятаймо, про невимовний біль та страждання українського народу!
Територіальний центр Новоград-Волинської міської ради