Насильство, про яке не всім відомо
Ст. 19 Конвенції ООН про права дитини вказано, що держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
Крім цього у ч. 1. ст. 18 цієї ж Конвенції встановлено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
У ч. 2 ст. 52 Конституції України передбачено, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.
У ч. 4 ст. 1 цього ж Закону законодавець визначив, що психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.
Тобто, якщо дитина є свідком суперечки, що супроводжується взаємними докорами, образами, чи скандалу між її найдорожчими людьми – батьками – в такому разі її можна назвати жертвою психологічного насильства. На жаль, дуже часто дорослі не задумуються над цим. Адже для того, щоб задовольнити свої матеріальні (поділ майна, виселення/вселення у житло та ін.) або моральні (відновлення «своєї» гідності, справедливості і т.д.) інтереси, вони чомусь вчиняють такі дії саме у присутності тих, хто найбільше їх любить – у присутності своїх дітей. Від усього цього в першу чергу і найбільше страждають малеча та підлітки, не розуміючи того, що відбувається між їх татом і мамою.
Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей, що пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї саме психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством.
Варто зазначити, що ст. 15 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» передбачено кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність для членів сім’ї, які вчинили насильство.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов’язки стосовно дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи проживають окремо від дитини.
Таким чином необхідно пам’ятати, що крім фізичного, економічного насильства існує і психологічне, жертвами якого найчастішеможуть бути діти.
Шановні батьки, пам’ятайте, що саме Вашим обов’язком є піклування про духовний та моральний розвиток дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, невиконання якого може бути підставою позбавлення Вас батьківських прав відповідно до вимог сімейного законодавства України.
А. Годун,
головний спеціаліст-юрисконсульт
служби у справах дітей
Новоград-Волинської міської ради