Невідомі факти про Лесю Українку, які не розповідають у школі
Класичні біографії видатних діячів, письменників рясніють датами та іменами, які молодшому поколінню зазвичай нудно і нецікаво запам’ятовувати. Завідувачка науково-дослідного відділу з вивчення життя і творчості Лесі Українки Музею видатних діячів української культури Ірина Щукіна розповіла НУШ маловідомі факти про Лесю Українку, яка мріяла писати казки й бути піаністкою, як провалилася її перша п’єса, про її хобі, близьких та працю.
1. Батько Петро Косач за фахом був юристом, за царату обіймав високу посаду. Свою кар’єру закінчив в чині дійсного статського радника (ранг цивільного генерал-майора), мав авторитет і високі заробітки. Окрім того, був маршалком повітового дворянства, великим землевласником і мав понад 800 га землі. Попри це, був прихильним до української ідеї, членом напівлегальної організації «Київська Стара громада», фінансував українські видання, допомагав політичним емігрантам.
Посередині Леся Українка, Петро Косач, Олена Пчілка. Колодяжне, 1905 рік
2. Лариса, як і всі діти родини Косачів, вчилися вдома. Але не через хворобу. Це була принципова позиція мами Олени Пчілки. Вона не хотіла віддавати дітей до навчальних закладів у Російській імперії, де навчали виключно російською. Тому вчила дітей сама й запрошувала приватних учителів. Леся навчала чотирьох молодших братів і сестер, щоб батьки трохи економили.
3. Лариса ніколи не навчалася в жодному навчальному закладі. Але домашня освіта була на рівні з гімназійною. Протягом життя вона вивчила 11 іноземних мов: латину, грецьку, німецьку, французьку, італійську, англійську, польську, болгарську, грузинську, іспанську, шведську, а також українську й російську.
Олена Пчілка та Леся Українка. Ялта, січень 1898
4. Леся мріяла бути піаністкою. Однак вона перенесла операцію на руці, де їй видалили фрагмент кістки, вражений туберкульозом. Тому розвинути бездоганну техніку їй не вдалося, а отже довелося відмовитися від мрії стати професійною піаністкою. Попри це вона непогано грала на інструменті.
5. Ранній розвиток. У 5 років Лариса Косач навчилася писати, у 9 – написала перший вірш, першу драму – у 25. Першу книжку Леся Українка надрукувала у 14 років. Це був спільний з братом Михайлом переклад двох старших дітей «Вечорниць» Миколи Гоголя з російської на українську. На обкладинці зазначені три псевдоніми: Михайло Обачний і Леся Українка, редакція Олени Пчілки. До слова, третя сестра, Ольга, також займалася літературною працею й мала псевдонім Олеся Зірка.
6. За прикладом мами Олени Пчілки, писала дитячі твори українською: «Біда навчить» і «Метелик», казка «Лелія», яку часто ставлять у шкільних театрах. Згадувала, що любить вигадувати казки, але не наважувалась їх писати.
7. У 19 років Леся написала підручник зі стародавньої історії східних народів для молодшої сестри Ольги. Через 20 років відредагувала його, а видали підручник лише після смерті письменниці. Там є переклади давньоіндійських гімнів «Рігведи».
8. Першу збірку надрукували у Львові, але тоді це був закордон (Київ належав до Російської імперії, а Львів – до Австро-Угорщини). Збірки поезії Лесі Українки перевозили окремими сторінками в таємних кишенях чи валізах із подвійним дном, надсилали в різних конвертах, а потім зшивали. Першу видали лише за рік.
Оксана Старицька, Ольга Косач, Леся Українка. Ковель, 1896
9. Перша драма зазнала провалу. Це була «Блакитна троянда», яка розірвала тодішні театральні шаблони. Тоді переважно ставили п’єси про життя українських селян, де актори в національному одязі співали і танцювали. Натомість Леся Українка написала психологічну драму про життя інтелігенції. Вона збирала матеріал в психіатричній клініці дядька Олександра Драгоманова, щоб відчути атмосферу закладу. П’єсу поставила трупа Кропивницького в Києві 1899 року. Вона не отримала схвальних відгуків ні від глядачів, ні від критиків. Найбільше пресу дратувало те, що інтелігенція говорить українською мовою.
10. Вона дуже любила дітей, але через хворобу не наважувалася мати своїх, щоб не передати свою генетику.
11. Леся Українка любила вишивати сорочки на подарунок. У 9 років вона вишила сорочку батькові. Сорочку для немовляти вишила для свого племінника Михайлика Кривинюка, сина сестри Ольги, яка зберігається у Музеї видатних діячів української культури. На знак вдячності за фахову допомогу також подарувала сорочку лікарю Дережанову з Ялти. А разом з подругою Маргаритою Комаровою Леся вишила рушник на могилу Тараса Шевченка. Її мама збирала й досліджувала українську вишивку, видала 6 альбомів українських узорів.
Леся Українка і Маргарита Комарова,1889 рік
12. Перший заробіток Леся Українка отримала в 29 років. Вона друкувала свої літературознавчі огляди про новітні процеси у світовій літературі в петербурзькому журналі «Жизнь». Пізніше друкувалася в «Літературно-науковому віснику». Про себе казала, що не вміє писати «хлібних п’єс», тобто творів на замовлення, які щедро оплачувались.
13. Скаржилася на редакторів, що дозволяють собі редагувати її твори, спотворюючи текст, навіть коли вона була вже знаною письменницею. Були прикрі випадки, коли редактори пропускали слова й цілі рядки, а подекуди неправильно надрукована літера в слові змінювала його сенс.
14. Псевдонім Леся Українка обрала з поваги до свого дядька Михайла Драгоманова, якого називала духовним батьком (він користувався псевдонімом «Українець»). Окрім нього, мала ще один – Незалежний Українець, яким підписувала революційні публікації. Також у Лесі був криптонім “Н.С.Ж” – Незалежна Спілка Жіноча.
15. З 23 років була під таємним наглядом поліції через зв’язок з «особливо небезпечним політичним емігрантом» Михайлом Драгомановим, прихильність до української ідеї й до соціал-демократичного руху. Через «політичну неблагонадійність» Ларису відсторонили роботи в бібліотеці товариства «Просвіта».
16. Одружена була раз. Але в житті мала кілька закоханостей – Максим Славинський, з яким разом перекладала Гейне, грузин Нестор Гамбарашвілі, Сергій Мержинський, який помер на її руках. Чоловік Климентій Квітка за часів УНР працював в уряді заступником Міністра юстиції.
Родина Косачів і Сергій Мержинський
17. Ще з дитинства Леся почала записувати фольклор, етномузиколог Климент Квітка записав із голосу Лесі Українки 232 мелодії. Разом з чоловіком організували фольклористичну експедицію, витративши на це таку суму грошей, за яку можна було купити будинок.
18. Зовнішній вигляд. Леся була середнього зросту, худа, очі сірі з блакитним відтінком. За кілька місяців до смерті писала, що важить всього 47 кг. Завжди була засмагла: тоді туберкульоз лікували ультрафіолетом. Тому Леся засмагала на сонці, у Колодяжному на веранді мала солярій із піском на даху. Любила гарні елегантні сукні, але досить стримані. Сережок не носила, але любила силянку і гердан. Косачі носили також мережані комірці.
19. Через поліційну заборону Лесю Українку поховали в повній тиші без жодних промов. Коли рухалася жалібна процесія, похорон супроводжували 2 ряди поліцейських: піші й кіннотники, які зрізали стрічки з вінків. На Байковому кладовищі поставили кордон і до могили пускали лише найближчих людей. Труну на кладовище заносили на своїх плечах жінки. А після відправи близько тисячі люди почали співати «Вічная пам’ять» не традиційно тричі, а годину.
20. Леся спокійно ставилася до критики її творчості. Вона писала Осипу Маковею: «Я надзвичайно привчила себе вислуховувати різні критичні відозви і знаю, як багато значить, коли хто впору пробере добре за недотепний твір. Холодна вода часом дуже корисна буває, хоч і не дуже приємна». А після критики україномовних п’єс жартувала, що пише «чистую глупость на несуществующем наречии».
Матеріал: https://zaxid.net/news/