ПІДБІРКА ЦІКАВИХ ЕКСПОНАТІВ З КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Фондова колекція літературно-меморіального музею Лесі Українки нараховує понад 4000 тисяч одиниць. Серед них є речі, які належали Лесі Українці, її родині та знайомим. Ми підібрали декілька експонатів, які, на нашу думку, заслуговують особливої уваги.
АЛЬБОМ ДЛЯ НОТАТОК І РИСУНКІВ
Обкладинка альбому оброблена шовком. Наявність елементів із сусального золота, а також ручна техніка розпису свідчать про велику цінність виробу в період його побутування (поч. ХХ ст). На першій і другій сторінках вміщено два рисунка, виконаних на професійному рівні. Власницею альбому була М. Ф. Дмитрієнко. Він був подарований її родичам ЛЕСЕЮ УКРАЇНКОЮ. Цю унікальну річ передав музею доктор історичних наук, професор, дійсний член Національної академії наук Володимир Литвин.
КАРТИНА «ВОЛИНСЬКА ХАТА»
За розміром «Волинська хата» – не велика, всього 37×19,5 см. На жаль, рік написання картини не встановлено. Вона зберігалася у Ніни Олександрівни Косач (в одруженні – Альбертус), родички Лесі Українки з Житомира. За її свідченням, автором картини є ЛЕСЯ УКРАЇНКА. Як відомо, видатна поетеса захоплювалася живописом. Варвара Дмитрук залишила спогади про приватного маляра Зозульку, якого Лесин батько запросив із Ковеля, аби той вчив його доньку малювати: «Вийдуть в садок або за село, посідають, і Леся малює: дерева, хатки, поле – все, що потрапляло на очі. А я, було, ходжу собі недалеко, рву зілля чи прополюю квіти і поспівую:
Зозуленько рябенькая,
Чого ти маленькая?
Мене пташки годували,
Мені їсточки не давали.
Дадуть їсточки в черепочку,
Посадять мене в куточку…
“Це ти навмисне, Варко, співаєш… Ти ж добре знаєш, що його прізвище Зозулька”, – потім докоряє мені Леся. Великих картин Леся не малювала, бо довго через хвору руку не вчилася, а так – пообмальовує зошити, листочки паперу. Там деревце зробить, там колодязь із журавлем чи квітку».
ШКАТУЛКА ОЛЕНИ ПЧІЛКИ
Виготовлена із дерева, зверху прикрашена вирізьбленими узорами. Ідеально підходить для прикрас та різних жіночих дрібничок. Але, як розповідала О. О. Петрова-Лютон, внучата племінниця Лесі Українки, в ній Олена Пчілка зберігала носовички. Ольга Олександрівна привезла її із США.
ФОТО ІЗИДОРИ КОСАЧ-БОРИСОВОЇ
На якому наймолодша сестра Лесі Українки сфотографована у модному капелюшку. У 1941 році директор Новоград-Волинської школи №10 Борис Станевич разом з учнями гостював у сестер Лесі Українки, Ізидори та Ольги, в Києві. На згадку Ізидора Петрівна подарувала гостям з Новограда-Волинського своє фото з дарчим написом: «На спомин перебування у сестер Лесі Українки. 14/ VI 1941 р. Ізідора Косач-Борисова».
МІНІАТЮРНИЙ СЕРВІЗ
У комплект якого входить 2 чашки з блюдцями, чайник, цукорниця, молочник. Висота чайника – 4,5 см., діаметр блюдця – 3,5 см. Сервіз зберігався в Оксани Міяковської-Радиш, доньки українського історика, літературознавця, засновника і першого директора Архіву-музею УВАН у Європі і США Володимира Варлаамовича Міяковського. Оксані Володимирівні його подарувала Ізидора Косач-Борисова. Ізидора Петрівна згадувала, що сервіз був привезений в Америку з Європи. Експонат музею передала (і поділилася спогадами) Тамара Скрипка, дослідниця життя і творчості Лесі Українки та її родини.
ДИТЯЧА КЕРСЕТКА
Керсетку носила в дитинстві О. О. Петрова-Лютон. За словами Ольги Олександрівни, її пошила Ізидора Петрівна. Якщо уважно придивитися, керсетка візуально схожа на Лесину (на фото 1884). У музеї є фотознімок, на якому 8-річна Ольга Петрова сфотографована у ній.
РУШНИК З ПРИСВЯТОЮ М. П. ДРАГОМАНОВУ
Рушник присвячений улюбленому дядьку Лесі Українки. На ньому вишиті слова «Борцю за волю і освіту українського народу Михайлу Петровичу Драгоманову. Коли битись, то не миритись», ліворуч –«Чернигів», праворуч – «Гурт українок». Його подарувала Валентина Лейко з Вінниччини. З її спогадів: «Рушник цей пам’ятаю з дитинства, як велику цінність. Тільки на Пасху і на Празник… мама розстеляла його зверху на грубці… Мамі було приблизно 14 років, коли із Києва приїхав у село земляк, чи родич далекий, чи товариш батьків… Він був, жив, служив, також не знаю як правильно сказати, у Києво-Печерський Лаврі… був протоієреєм. За моїми підрахунками це був 1947—48 роки. Голодні роки, коли в обмін на їжу, на хліб міняли і цінні речі в Україні. Але я не кажу, що це був обмін. Мама говорила, що це подарунок…»
НАРОДНІ МЕЛОДІЇ. З ГОЛОСУ ЛЕСІ УКРАЇНКИ ЗАПИСАВ І УПОРЯДИВ КЛИМЕНТ КВІТКА. Ч. ІІ. – Київ, 1918
Книга вважається рідкісним виданням. Зі спогадів К. Квітки, чоловіка Лесі Українки: «Запис мелодій з голосу Лесі Українки я почав у 1898 р., закінчив у 1907/8 рр. Запис текстів закінчив у 1913 р., в 1916 систематизував і коментував». Збірник був надрукований у Києві у 1917-18 р.р. ротапринтним способом. До нього увійшло 225 пісень, які Леся перейняла від матері та знайомих людей на Волині: колядки, веснянки, купальські, весільні, історичні, ліричні, побутові пісні. Кожна супроводжується нотами та детальними коментарями. «Народні мелодії» вийшли в кількох варіантах оформлення: у 2-х частинах і 2-х книгах. Чому так сталося, розповідає упорядник: «Друга частина видана не у 1917 р., а у 1918 р. У певній кількості примірників були зброшуровані обидві частини разом, причому використані віддруковані обкладинки, що залишилися після видання І частини. Таким чином, обкладинки деяких примірників із зазначенням «частина І, 1917» не відповідають змісту». На титульній сторінці – екслібрис професора із Торонто Василя Сірського (1921-2003), який і передав книгу.
РУБЛИК
Дерев’яний рублик-праска (довжина якого 10,5 см) – єдиний експонат, знайдений на території музею Лесі Українки. Під час ремонтних робіт в 1970-х рр. робітник Анатолій Заруба побачив його серед мотлоху на горищі будинку, де народилася Леся Українка. Не встановлено, кому належала ця річ. Мініатюрний рублик експонується у дитячій кімнаті, оскільки презентує іграшки Лесиних часів.
Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки