ПОЕТИ – ПРО «ЛЕСИНІ ДЖЕРЕЛА»
Це свято започаткували у 1987 році, коли на центральній площі Новограда-Волинського урочисто відкрили пам’ятник Лесі Українці. Міський захід тоді назвали «Росте і квітне Лесин край». У музеї й донині зберігається фотознімок афіши 30-літньої давності.
З часом назву свята змінили. Як би воно не називалося, мета його проведення залишається незмінною – дослідження і пропагування літературної спадщини Лесі Українки, збереження та розвиток народних традицій, пісенного та декоративно-ужиткового мистецтва. Головне, щоб з плином часу ці «джерела» не обміліли і не замулились.
«Лесиним джерелам» присвячено багато гарних поезій. Пропонуємо декілька для ознайомлення.
МИКОЛА РАДИЦЯ. «ЛЕСИНІ ДЖЕРЕЛА»
Твої джерела,
Лесю, незчерпанні:
Цілющі, чисті,
Начебто роса.
Твої рядки
Написані – священні,
Які летять
До міста, до села.
Вкривають ніч
Кожухом Тарасовим
І Стуса біль
Гойдають на вербі.
Вони в гаях,
У лузі, в полі.
Вони кругом,
Допоки ми живі.
Твої джерела,
Лесю, незчерпанні:
Цілющі, чисті,
Начебто роса.
Твої рядки –
Ізболено-кохані,
У них – любов
І щира, і свята.
СЕРГІЙ МОХНЮК. “В ДОРОГУ ДО ЛЕСІ”
Сьогодні знов зібрався я в дорогу,
До Лесиних джерел, до витоків звитяги,
Я їду знов до Лесі на розмову,
В оспівану Волинь, у древній Звягіль.
Уже й містечко, вкрите вранішнім туманом,
Лащиться Случ між берегами,
Думки ж стрімкі, немов та повінь,
Йду на розмову, як на сповідь.
А вдалині церковний дзвін,
Стихає плавно над водою,
Я йду до Лесі на уклін,
У пошуках розради і спокою.
В її кімнатці, де жила,
Веду розмову:
«Душею велетом була,
Та сильна словом,
І слово – зброя це твоя,
Тверде, як криця,
Нас надихає, окриля,
Дзвенить, іскриться.
Вперед завжди готові йти,
Разом з тобою,
Заради звершення мети,
Стаєм до бою.
Хоч опинились ми в борні,
Гуртом всі будем захищатись,
Заради щастя на землі,
Боротись стійко, не здаватись.
Не сумнівайся ні на мить,
Є в нашого народу сила,
Бо в нас те полум’я горить,
Що ти нам в душах запалила».
ПЕТРО ГОЦЬ. ІДУ НА “ЛЕСИНІ ДЖЕРЕЛА”
Іду на «Лесині джерела»,
Немов на світлу прощу йду…
На Случі знову верб помела
І казку Мавчину знайду.
Як сонце, буде рідна хата
Світити в душу дотемна.
І Леся – щедра і багата –
Зійде привітна і земна.
Полине музика чарівна,
А разом з нею і «Сім струн».
І буде Леся, як царівна,
Що наслухає давніх рун.
І буде з піснею до пари
Бентега Лесина довкруг,
Що обів’є, неначе чари,
І Случ, і сад, і сизий луг.
І джерело заб’є з-під кручі,
Як живодайна данина…
«Джерела Лесині» на Случі –
І в Новограді – скрізь вона.
ВАЛЕНТИНА КСЕНДЗУК. «ЛЕСИНІ ДЖЕРЕЛА»
Стою в задумі я над Случчю,
Квітує Лесина земля,
Бере з джерел струну співучу
І моє серце оживля.
Йду до оселі, як до храму,
Де іскра Божая зійшла
І, освітивши ночі браму,
Вогні досвітні зайняла.
Під вільним небом України
Квітує Лесина земля,
Міцніють паростки родини –
Їх слово Лесі окриля.
Лесині джерела – сила невмируща,
Лесині джерела – б’є вода живлюща.
До землі святої рястом пригорнуся
І краси живої досхочу нап’юся.
Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки