Про першу назву міста Новограда-Волинського
Ви, Звягеля скелі, узгір’я веселі!
Ми з вами так довго живали!
Найкращії літа з життя сього світа
Мої поміж вас пролітали.
О. Пчілка. «Волинські спогади»
Новоград-Волинський – одне із стародавніх міст України, в цьому році відзначає 760-річчя від першої літописної згадки.
В певні періоди своєї багатовікової історії – місто мало різні найменування (Возвягль, Звяголь, Звягель, Новоград-Волинський). Сучасну назву носить вже понад два століття. Чому в 1795 році імператриця Катерина ІІ змінила давню назву міста – невідомо, і це залишиться для нас загадкою. Але те, що давня милозвучна назва Звягель живе у пам’яті мешканців нашого краю – дійсно правда. Ім’я «Звягель» озивається у назвах вулиці, міської газети, футбольної команди, десятка місцевих товариств і приватних підприємств …
Чимало таємниць ховає від нас історія. Одна з них – чому саме так, а не інакше назвали місто наші попередники.
Історія походження назви Звягель (Возвягль, Звяголь), як і історії більшості населених пунктів України, оповита мороком легенд, переказів, домислів, а іноді відвертих нісенітниць.
Найбільш популярна на цей час легенда говорить наступне. Колись річка Случ була глибоководною і судноплавною. Регулярно курсували нею судна, навантажені всіляким добром. Але в районі міста було багато порогів та підступних скель. Тому кораблі, що пропливали повз місто, часто зазнавали аварій і тонули. Особливу небезпеку таїла ріка в темний час доби і в туманні дні. Щоб попередити команду судна, що пропливало повз місто, про небезпеку, місцеві мешканці вночі били в дзвони. Від слів «дзвонити», «дзвін», «звягати» й пішла назва Звягель.
Так воно було чи ні, перевірити неможливо. Але місцеві жителі вірять у цю легенду. Адже саме її увічнено в міському гербі, що містить зображення золотого дзвона.
Інша легенда говорить, що земля, на якій розташовувалося місто, була багата покладами залізняку. Тому тут виникло поселення, у якому більшість чоловіків займалася ковальською справою. Ріка біля міста робила крутий поворот, і люди, які пропливали на кораблях, ще здалеку чули металевий дзвін від ковадл і молотів. І саме цей лункий передзвін і дав назву міста.
За іншим переказом кілька віків тому тут, де нині знаходиться давньоруське городище, поселився і відкрив кузню, чоловік на ймення Звягель. Він був дуже талановитим ковалем, і завдячуючи своїй майстерності, міг викувати із заліза будь-яку зброю та знаряддя праці. З його кузні весь час долинав передзвін молотів, адже місцевий люд йшов до майстра постійно. Поступово навколо кузні виросло поселення, яке люди звали іменем коваля – Звягель.
Цікавим є твердження дослідників-мовознавців, що пропонують свою цікаву версію стосовно назви міста.
Населення Східної та Західної Європи мають спільне праіндоєвропейське коріння, тобто в далекому минулому мали спільну мову. Тож на фонетичному і змістовному рівні мають подібність з українськими словами. Переклад слова «звягель» означає «заможний», «багатий», «пишний».
Не зайвим буде згадати і про санскрит (давня мова праукраїнців, яка виникла у ІІІ столітті до н.е. в Індії і звучала на землях нинішньої України у ті далекі часи). Відомий львівський вчений-санскритолог Василь Кобилюк тлумачить значення слова «Звягель» мовою санскриту, як «Торжество Сонця». Складається воно з двох слів «Звя» – свято, святий, Божий та «Гель, Гелі, Гелікса» – сонце.
У «Етимологічному словнику української мови», складений відділом загального і слов’янського мовознавства Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні Академії наук України (2-й том) подається тлумачення слова «звяга» і його похідних: [звяга] «гавкіт, лайка, суперечка, задирака», [звяка, звяк] «гавкіт, лайка», [звягати] «повільно, але безупинно гавкати».
Не менш цікаве визначення самого слова «звягель» пропонує нам словник: виявляється це одна з назв рослини – горошку лісового.
Слово «звяга» є також у тлумачному словнику російської мови В. Даля: «1) лай вообще, собственно лисий; 2) шум, крик, звук, брань, брюзжанье; 3) докука; 4) клянча, безотвязный проситель; 5) плакса, визгливый ребенок; 6) брюзга, бранчивый воркун».
«Великий тлумачний словник сучасної української мови» (Київ-Ірпінь, 2005) пояснює значення слів «звяга» – гавкання, сварка, а також «звага» – рішучість, сміливість.
… Навряд чи ми колись дізнаємось, яке з наведених тлумачень лежить в основі назви стародавнього міста. Єдиної думки щодо походження назви Звягеля, ні в місцевих краєзнавців, ні в наукових колах наразі немає. Давньоруські ж літописи ані пояснюють самої назви, ані подають відомостей, коли місто закладено.
Уперше давньоруське місто згадується в Іпатіївському списку Галицько-Волинського літопису від 1257 року як Возвягль – місто Галицько-Волинського князівства.
В цьому році галицько-волинський князь Данило Романович, визволяючи князівство від монголо-татар і виганяючи їх за межі свого володіння, захопив і місто Возвягль, а зрештою і спалив вщент. Така сувора кара впала на місто за те, що його жителі платили данину монголо-татарським завойовникам.
У давньоруському літописі про цей страшний погром сказано: « … У рік 6766 (1257) Данило тоді з братом (Васильком) рушили до Возвягля з великою силою, ждучи вісті од Романа і литви. І стояв (Данило) на (ріці) Корчику днину, ждучи вісті од них, і пішов до Возвягля. Раніш послав він сина свого Шварна, щоб він оточив город, і щоб ніхто не втік із них. Воїв же було з ним п’ятсот, і городяни, убачивши мало ратників із князем, сміялися, стоячи на городській стіні. Але на завтра прийшов Данило із силою силенною війська із братом своїм Васильком і сином Левом. І коли побачили (це) городяни, то страх напав на них, і не витримали вони і здалися. І (Данило) город запалив, а людей вивів і оддав їх на поділ, – то брату своєму, а то – Львові, інших – Шварнові. І пішов він до себе додому, взявши город…».
Далі літописець оповідає: « … коли ж Роман прийшов до града (Возвягля) і литва, то литовці, кинувшись на город, не побачили нічого, тільки самі головні (та) псів, що бігали по городищу…».
… Місто лежало в руїнах, більшість мешканців була вбита, покалічена або захоплена в полон. Ті, хто залишився в живих, згодом повернулися на рідну землю, але на місці згарища вирішили більше не селитися. Вочевидь, вони уподобали собі місце за 5 км від спустошеного городища вверх по річці Случ, на її високому лівому березі (нині центр сучасного Новоград-Волинського). Тут рельєф місцевості нагадував залишений спалений Возвягль. Таким чином, мабуть, і виникло нове містечко Звягель. Звідси й розпочалася нова літописна сторінка в історії міста.
Протягом багатьох років (ХІХ-ХХ століть) дослідники вважали, що стародавній Звягель стояв на лівому березі річки Случі, і асоціювали із залишками старовинної фортеці князя Острозького, що в самому центрі сучасного Новограда-Волинського. Але ця версія, як виявилося згодом, була хибною.
Завдяки дослідженням експедиції Інституту археології НАН України під керівництвом Звіздецького Б.А., вдалося встановити, що найдавніші нашарування на території фортеці датуються не пізніш, як кінцем ХV століття, тому не можуть вважатися місцем розташування літописного Возвягля.
Тому увагу археологів привернула група пам’яток, розташованих за 5 км від міського центру вниз за річкою Случ, на її правому березі: два городища та велике неукріплене селище поміж ними.
Розкопки стародавніх городищ, проводились декілька сезонів, досліджено значну частину пам’ятки. Експедиціями встановлено, що основні нашарування городищ насичені лише артефактами давньоруської матеріальної культури ХІІ-ХІІІ століть. Обидва городища загинули через велетенську пожежу середині ХІІІ століття. Практично у всіх житлових спорудах знайдені кістяки мешканців із слідами насильницької смерті.
В ході розкопок було знайдено чи не найціннішу знахідку – пам’ятку національного значення – діадеми з колтами й перстень, зображення на якому нагадує тризуб.
На обох городищах знайдено також матеріали, що датуються ІХ-Х століттями. Ці археологічні знахідки, переконують, що жили тут люди більше як тисячу років тому.
Про те, що вік міста значно старший, ніж літописний, свідчить і той факт, що в околицях Новограда-Волинського археологи знайшли грецькі вироби і римські монети І-ІІ століття н.е.
Хтозна, які ще таємниці береже земля нашого краю, але про все це можна буде дізнатися лише тоді, коли будуть проведені наступні археологічні дослідження.
О.М. Жовтюк,
директор краєзнавчого музею