Туристичні «магніти» громади

За роки свого існування замок пройшов крізь усі буремні події, що випали на долю Звягеля – Новограда-Волинського та, не витримавши усіх випробовувань часом, до наших днів зберігся лише частково.

Після реконструкції замку, яка відбулася у 1988 році, його територія  слугує парковою зоною та є улюбленим місцем відпочинку жителів і гостей Звягеля.

У давнину тут розташовувалося поселення, яке вперше згадується в Іпатієвському літописі у 1257 році під назвою Возвягель, коли його вщент знищило військо князя Данила Галицького.

Існують підстави вважати, що стародавній Возвягль має більш як тисячолітню історію, оскільки під час археологічних досліджень його території були знайдені матеріали, що датуються часом не пізніше ІХ – Х століття.

Сьогодні це мальовниче місце з казковими краєвидами, яке оповите цікавими історичними подіями, привертає до себе увагу туристів з усіх куточків світу.

Цікаво те, що таких дореволюційних мостів залишилось не так багато, а цей прекрасно зберігся після Першої світової, Громадянської та Другої світової війн. Це єдиний в Україні бойовий міст такого типу (має вбудовану вогневу точку – ДВС № 413). Він знаходиться у відмінному технічному стані, по ньому досі активно їздять товарні та пасажирські поїзди. А мальовниче місце, де він знаходиться  ідеально підійде для влаштування фотосесій чи пікніків.

Реб Іхил-Михл Голдман – другий звягельський цадик, син р. Мойше – першого звягельського цадика (він теж був похований в Звягелі, але його могила не вціліла), онук відомого магида р. Іхила-Михла зі Злочіва, учня Бешта – засновника хасидизму. Народився у 1788 році. Реб Іхил-Михл любив простоту і скромність, був близьким до простого народу і намагався полегшити страждання знедолених. Був музично обдарованим, танцював на суботніх і святкових вечірках, наспівував мелодії з репертуару цадиків попередніх поколінь. Помер 11 жовтня 1856 року.

Реб Мордке Голдман – третій звягельський цадик, син р. Іхила-Михла Голдмана. Народився у 1825 році. Реб Мордке був постійно зосереджений на служінні Господу, любив самотність. Гроші були йому зненависні. Весь дохід він розподіляв серед бідних. Реб Мордке любив дітей і сварив тих вчителів, які застосовували в своїй практиці жорстокі тілесні покарання. Прихильники реба Мордке вірили в чудотворні здібності свого цадика і прагнули отримати від нього благословення. Смерть реба (7 жовтня 1900 р.) викликала великий смуток у євреїв Звягеля.

Нащадки звягельських цадиків у 1920-х роках виїхали за межі України, де продовжили хасидську династію.

Могили звягельських цадиків час від часу навідують хасидські прочани, які вважають їх святим місцем. У євреїв є традиція залишати на могилах дрібні камінці в знак поминання. Вони вірять, що якщо залишити камінець на цьому святому місці і загадати бажання, то воно неодмінно здійсниться.

вул. Коростенська, 5

Роки свого життя Феєрберг майже цілком присвятив літературі. В творах письменник згадував про своє дитинство, ділився своїми спостереженнями за життям єврейських общин міста Звягеля. Його розповіді просякнуті відчуттям близькості та любові до чудесної волинської природи. Літературна спадщина письменника перекладена російською, англійською, польською, німецькою мовами та ідиш.

В певний період свого життя письменник був захоплений сіоністським рухом (єврейський національний рух). Він створював сіоністські гуртки та вів активну пропаганду за повернення до Палестини.

Феєрберг помер у молодому віці та був похований на старому єврейському кладовищі в місті Звягелі. Хоч письменник прожив не надто довге життя, проте євреї пам’ятають та цінують його творчість. На честь Феєрберга названі вулиці в ізраїльських містах –  Тель-Авіві, Хайфі, Холоні, Нетанії.

вул. Коростенська, 5

За переказами ветеранів Другої світової війни відомо, що тут загинуло приблизно 11 чоловік, яких оманом з укриття вивів під обстріл ворог, перевдягнутий у радянську військову форму.

Гарматний напівкапонір знаходиться в доступному для огляду місці та є туристично-привабливим об’єктом. Тут проводяться інтерактивні костюмовані екскурсії.

вул. Коростенська, 59

Значну роль у складному силуеті будинку грає гранчаста кутова башта, з широким складно профільованим карнизом та зубцями. Ці виразні засоби із історичних стилів відтворюють образ палацу середньовічного замку, який зберігся до наших днів і є чудовою окрасою міста Звягеля. Побудований на території великої садиби, яка належала Мезенцеву Борису Сергійовичу – дійсному статському раднику, Житомирському повітовому предводителю дворянства, голові Житомирської повітової земської управи.

За будинком Мезенцева, на галявині, що на березі річки Случ, знаходиться пам’ятка природи – віковий дуб, якому вже понад 300 років.

У будинку в 1932-1940 рр. розміщувався штаб 14-ї кавалерійської дивізії ім. Пархоменка О.Я.

У 1940-1941 рр. тут розміщувався штаб 9-го механізованого корпусу, командиром якого був Рокосовський К.К.

Будинок є пам’яткою історії та архітектури місцевого значення.

Під час Другої світової війни Будинок офіцерів (в ті часи Будинок Червоної Армії) використовувався як приймальний медичний пункт з надання медичної допомоги пораненим військовим.

Починаючи з 1960-х років і до сьогодення Будинок офіцерів є центром дозвілля та місцем проведення культурно-масових заходів.

вул. Військової доблесті, 25

Поштова станція другого розряду, яка була побудована в Звягелі, передбачала апартаменти, в яких могли зупинятися особи імператорської родини. До комплексу такої поштової станції входять будинок поштової станції, ямські служби, каретна, готель, приворотна будка.

За однією з краєзнавчих версій в будинку поштової станції у жовтні 1846 року міг зупинитися великий український поет, художник, мислитель Тарас Григорович Шевченко, який за розпорядженням Археологічної комісії Київського університету подорожував Україною. Згідно з поштовою подорожньою маршрут вказаної подорожі пролягав через Звягель. Про перебування в місті та про його околиці поет згадує у повісті «Варнак».

Протягом 1935-1939 рр. у будинку поштової станції розміщувався штаб 45-ї стрілецької дивізії, яка 17 листопада 1921 року удостоєна почесного найменування «Волинська».  В 1933 році у місті Києві на її базі сформований 45-й механізований корпус.

У 1986 році  на будинку встановлено меморіальну дошку з написом, присвяченим 45 стрілецькій дивізії.

У 1993 році на будинку встановлено меморіальну дошку з бетону, оббиту міддю з інформаційним написом щодо подорожі Тараса Шевченка. На дошці зображено молодого поета на фоні карти-схеми маршруту пересування поета Київською, Подільською і Волинською губерніями.

вул. Шевченка, 50