В Новограді-Волинському вшанували пам’ять славетної землячки Лесі Українки

Бринить струна тужливим, дивним співом:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

                         Леся Українка

 

Сьогодні, 1 серпня 2017 року  минає 104 роки з дня, коли закінчився земний шлях видатної української поетеси, драматурга, громадського діяча Лесі Українки.

У Новограді-Волинському, аби віддати данину шани славетній землячці, до літературно-меморіального музею Лесі Українки прийшли представники міської влади, працівники культури та шанувальники її творчості.

На початку зустрічі заступник міського голови Оксана Гвозденко, звертаючись до присутніх, наголосила: «Ми гордимося тим, що живемо на землі, яка надихала Лесю Українку жити і писати про наш край так, що його полюбив увесь світ».

Затим відбулася панахида. Щира молитва, гордість за талановиту землячку сповнювали  серця присутніх. Феноменальна жінка, що дала світові нетлінний ідеал високої духовності. Вона зуміла знайти в собі мужність боротися з хворобою і прожити недовге життя так яскраво і повноцінно. Обравши зброєю слово, поетеса до останніх днів свого життя залишалась незламною і нескореною у виборюванні кращої долі для людей і України.

Учасники зібрання поклали квіти до погруддя Лесі Українки.

Довідково:

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року у Новограді-Волинському, і жителі міста цінують та свято бережуть пам’ять про свою геніальну землячку.

Життя Лесі Українки було унікальним. З дитинства змагаючись з хворобою Леся не лише не втратила сили духу, але й намагалася підняти його у всіх українців, породжуючи при цьому геніальні твори. В дев’ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884 році у Львові в журналі «Зоря» було опубліковано два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я — Леся Українка.

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. У сім’ї було 6 дітей: Михайло, Леся (Лариса), Ольга, Микола, Оксана та Ісидора. В юнацькі роки Леся починає хворіти на туберкульоз, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М.Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію.

На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — «На крилах пісень». Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш «Contra spem spero», що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро, як заклик і гасло, прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері «Досвітні огні».

1899 року у Львові виходить друга збірка поезій — «Думи і мрії». Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.

Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі «Русалка») і кінчаючи останньою казкою «Про велета», він органічно входить у поетичний світ письменниці.

Після смерті її близького друга С.Мержинського, в одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему «Одержима» (1901 р.). Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі — Гуцульщину рятувати підірване здоров’я.

25 липня 1907 року Леся Українка та Климентій Квітка (Климент Васильович Квітка) одружилися. Чоловік одержав посаду в суді в Криму в Балаклаві, й подружжя переїхало туди, а згодом до Ялти. Здається, прекрасний морський клімат мав би сприяти покращенню здоров’я, а поетесі стало гірше. Берлінський професор радив їхати до Єгипту, але зібрані на поїздку гроші подружжя віддало на організацію етнографічної експедиції, яка основною метою мала запис мелодій українських народних дум. Фонограф репертуару кобзаря Гната Гончаренка подружжя вислало до Львова.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, у циклі «Весна в Єгипті» (1910 р.), Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.

У 1904 році в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком «На крилах пісень». Посилала Леся Українка свої твори для альманахів М. Коцюбинському, листувалася з Г. Хоткевичем. У 1904 році онук Т.Шевченка по сестрі Катерині – Фотій Красицький – створив портрети Лесиних сестер і самої поетеси.

1905 рік не був несподіваним для Лесі Українки. Драматичні поеми «Осіння казка» і «В катакомбах», датовані 1905 роком, були безпосереднім відгуком на революційні події.

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.

Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її «Камінний господар». Це одна з найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників.

Письменниця володіла 12 мовами.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати.

Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

 

Відділ інформації та зв’язків

з громадськістю міської ради