Звягель розпочав відзначення 154-річчя Лесі Українки особливою мистецькою подією
Літературно-меморіальний музей Лесі Українки є не лише місцем збереження пам’яті про видатну поетесу, а й важливим культурним майданчиком, що сприяє популяризації її творчості та розвитку сучасного мистецтва. Завдяки літературним вечорам, виставкам, мистецьким заходам і дискусіям він об’єднує дослідників, митців та шанувальників української культури. Тут відбувається діалог між традицією і сучасністю, а також формується простір для осмислення української ідентичності. Таким чином, музей виконує не лише меморіальну, а й активну просвітницьку функцію, залишаючись живим осередком культури.
12 лютого у музеї відбулося відкриття мистецької виставки «Косачівни: історія в узорах і ляльках».Проєкт, створений українськими майстринями зі всіх куточків України та зарубіжжя, став важливим культурним внеском у збереження народного мистецтва та популяризацію спадщини видатної поетеси.
Майстрині, використовуючи техніку вузлової ляльки, відтворили образи жінок родини Лесі Українки. Кожна лялька стала частиною великої історії, відображенням української культури й самобутності. Виготовлення таких ляльок вимагає не лише майстерності, а й глибокого дослідження стилю, традицій та етнографічних особливостей того часу.
Волонтерський просвітницький проєкт об’єднав понад двадцять майстринь з різних куточків України, серед яких Ірина Ільницька (Німеччина), Олена Ракітіна (Сумська обл.), Майя Холькіна (м. Дніпро), Олена Бацман (Харківська обл.), Лілія Росоловська-Діхтярук (Волочиськ, Хмельницька обл.), Наталія Паук (Кривий Ріг), Марина Дубровська (м. Харків), Наталія Курпай (смт. Слобожанське, Дніпропетровська обл.), Ірина Корень (Дніпро), Лариса Дідик (Київщина), Світлана Руденко (Кіровоградська обл.), Марія Заблоцька (Галичина), Ольга Куляша (Торчин, Волинська обл.), Ксюша Довжик (Дубровиця, Рівненська обл.), Марина Проценко (Дніпро), Галина Гукова (Ромни, Сумська обл.), Ганна Смолко (Житомирська обл., Звягельський р-н), Наталія Василишина, Юлія Поторій та Наталія Козленко (Київщина).
Особливу роль у реалізації виставки відіграла співорганізаторка Ніна Хаґен – майстриня з виготовлення ляльки-мотанки, яка надихнула майстринь на створення проєкту «Косачівни: історії в узорах та ляльках», живе й працює в Осло (Норвегія). Вона не лише зберігає та розвиває декоративно-ужиткове мистецтво за кордоном, а й активно популяризує його в Україні. Олена Михальчук, луцька майстриня та кураторка виставки «Князівни та княгині», активно досліджує та відтворює народні традиції. Один із її проєктів – серія волинських писанок, для створення яких вона використала візерунки, зібрані Ольгою Косач-Драгомановою (Оленою Пчілкою) та представлені в альбомі «Український народний орнамент». На знак шани до культурної спадщини родини Косачів Олена Михальчук не лише відтворила ці унікальні орнаменти, а й подарувала свої писанки музею. Окрім того, вона подарувала силянку – репліку давньої прикраси, яку свого часу носили жінки з родини Косачів.
Під час презентації наукові співробітники музею розповіли, як Олена Пчілка, Леся Українка та її сестри свідомо підтримували українську традицію в одязі. Вони не лише носили народне вбрання, а й майстерно поєднували його елементи з класичним європейським стилем. Навіть під час навчання в гімназії дівчата Косачі зберігали українську ідентичність – їхні сукні доповнювали вишиті комірці та бісерні силянки. Леся Українка, мандруючи Європою, купувала модні блузи та капелюшки. Її стиль був не лише проявом смаку, а й способом підкреслити національну самобутність. Окрім мистецької та просвітницької мети, проєкт «Косачівни: історія в узорах і ляльках» має важливу волонтерську місію. Багато майстринь, які долучилися до виставки, створюють та продають свої ляльки, а виручені кошти передають на підтримку Збройних Сил України. Це питання надзвичайно важливе, адже сьогоднішня реальність вимагає активної громадянської позиції, взаємопідтримки та готовності допомагати. Під час заходу Юлія Лавринович поділилася своїми думками про силу волонтерства та його здатність змінювати не лише окремі долі, а й суспільство в цілому. Таким чином мистецтво стає не лише символом культурного відродження, а й дієвим способом допомоги нашим захисникам. Це ще раз підтверджує, що традиції живі, коли вони слугують суспільству та підтримують його у складні часи.
Ця виставка стала ще одним кроком у напрямку культурного відродження України, а Звягель вкотре підтвердив своє значення як важливий центр української культури та пам’яті про Лесю Українку.