У музеї родини Косачів презентують унікальні “Бісівські” українські сорочки з колекції Володимира Іванюка

24 унікальні українські сорочки стали експонатами виставки «Печеніжська перлина Полісся», що презентована у музеї родини Косачів до Міжнародного свята літератури і мистецтв «Лесині джерела». Вишукані вишиванки надані знаним колекціонером нашого краю, краєзнавцем Володимиром Іванюком із його приватної колекції. “В пошуках справжніх речей і вдалося зібрати дану колекцію, – каже Володимир Олексійович. – Колекціоную речі, в яких є дух”.

Експоновані українські сорочки відносяться до «Бісівських» і датовані 50-ми роками XX століття. Інформаційні матеріали музею родини Косачів роз’яснюють походження презентованих сорочок та їх неординарну назву: «Багато століть тому на теренах Баранівського району проживала ціла народність. Мешканці шістьох сіл, а саме: Радулина, Дубрівців, Суємців, Смолдирева, Зірки та Зеленого Гаю, носили прозвище «Біси», що не має споріднення з дияволом.

За дослідженням Володимира Іванюка прозвище «Біси» від тюрської «п’ять». Відомо, що у часи Київської Русі існувало укріплення «чорних клобуків», до складу якого входили печеніги. «Сьємець» – це був кордон, фортеця, від якого, очевидно, походить назва села Суємці. З історичних джерел відомо, що у тюрських народів часто племена мали назву від своїх символів. Наприклад, «5 домів», «5 стріл». Цей знак мали печеніги. Таким чином, печеніги самі себе прозивали «Бесньоки». Володимиру Олексійовичу вдалося ідентифікувати повну назву цього прозвища: казахське слово «бес», турецьке «беш» перекладаються як «п’ять», з турецької «ок» – стріла. Тобто, «печеніг» розшифровується як «5 стріл». Оточуюче слов’янське населення відірвало часточку «ок» і залишилось тільки «Біс».

У Баранівському районі лишився лише осколок печенігів, які служили київським князям. Цікаво, що вони вирізнялися характерною зовнішністю: смуглявість, чорне волосся, ніс з горбинкою, невисокого зросту. У вищезгаданих селах мешкає чимало людей з подібною зовнішністю, що є своєрідним маркером «бісів». А до того, ще й вдачу мають тверду, войовничу.

Володимир Іванюк зробив ще одне відкриття: на усій Правобережній Україні лише у цих 6-ох селах Баранівського району масово поширені жіночі сорочки, вишиті біллю. Виготовлені, в основному, мережкою, інколи вирізанням. Так вишивали нащадки печенігів. Загалом вважається, що вишивка одним кольором – найкраща. Тож «Бісівська» вишивка є одним з найкращих маркерів «Бісів» – надзвичайно різноманітна й багата, подібна до «Полтавської», яку іноді називають «Решитилівською». Правда, там сорочки мають степовий характер. У них немає манішки, вишитих комірців та манжетів. У степових сорочок рукави мають довжину три чверті.

«Бісівська» сорочка має типовий поліський крій. Вони надзвичайно гарні, вишивка – абстрактна й унікальна. Окрім рукавів та подолу, завжди вишиті манішка, манжети та комірець. І сама вишивка «біллю», і сама історія «Бісів» – це явище, яке потребує ще ретельнішого дослідження. Але й зараз цей куточок України називають Печеніжською перлиною Полісся».

Виставку українські сорочки «Печеніжська перлина Полісся» можна буде побачити у музеї родини Косачів до 8 серпня.

Алла Виговська, головний спеціаліст відділу інформації та зв’язків з громадськістю міської ради.