«Андріївські вечорниці у 5-Б»
Одне із зимових свят – День святого Андрія Первозванного, або в народі кажуть Андрія. Воно улюблене серед молоді. Це свято відзначають 13 грудня.. Андрій був першим з апостолів, хто пішов слідом за Ісусом Христом. Згодом він привів до Спасителя свого рідного брата– святого апостола Петра. Із братом раніше Андрій займався рибальством. Вирушив святий Андрій із проповіддю святого слова у східні країни, до Дніпра. Давня легенда говорить, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнську віру на побережжі Чорного моря й у Києві. Літопис, який датується XIII століттям, містить переказ про заснування Києва Андрієм Первозванним: «На цих горах засяє ласка Божа, буде велике місто…»
З усіх свят річного календарного циклу день Андрія Первозванного є одним із найтаємничніших, найцікавіших, цього дня відбуваються заклинання й угадування майбутнього, ритуали з калитою та інші ворожіння. Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя. Напередодні Андрія молодь збиралася на вечорниці, щоб повеселитись, потанцювати, поспівати, пов’язати, повишивати, а ще поворожити на свою долю.
От і учні 5-Б класу гімназії імені Лесі Українки зібралися у своїй господі 11 грудня на Андріївські вечорниці. Радо чекала на них файна господиня. Не з пустими руками завітала молодь на посиденьки: дівчата наварили вареників та запашного узвару, напекли пирогів, млинців, прихопили з собою, аби не гаяти дарма часу, вишивання, в’язання; а хлопці-жартівники повеселили гурт дотепними гуморесками та запальними танцями. Аби дізнатися, чи в парі бути цьогоріч, ворожили дівчата і на горіхах, і на вінках, і на чобітках, навіть імена суджених вибрав їм святий Андрій. А які голосочки мають наші дівоньки! Заслухаєшся! Тут лунали і пісні про кохання , і жартівливі, і величальні.
Які ж Андріївські вечорниці без калити?! До речі, калита – це помащений медом корж, який вживають для ворожіння в день святого Андрія. Смачнющою видалася ця обрядова випічка, бо мами та бабусі, що її пекли, додали до неї не лише меду, горіхів, маку та родзинок, а й теплоти, ніжності та любові.
Скакали на коцюбі, кусали калиту, відгадували загадки пана Калитинського, а хто довго думав над відгадкою, того писали по писку сажею. Не просто вкусити, але ж як смачно, як весело стрибати за пахучою калитою! «До неба, калита, до неба!»- вигукують хлопці, аби посміятися з розмальованих сажею дівчат.
Дзвінко лунала фінальна урочиста пісня:
І в Вас, і в нас
Хай буде гаразд!
Що б Ви, і ми
Щасливі були!
Вивчаймо наше минуле, дбаймо про його збереження, бо то – цнотлива душа українського народу, його життя, його «сподіванки і мрії».
Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле
І вміє шанувать сучасне, –
Лиш той майбутнє
Вивершить прекрасне!
Учитель української мови та літератури, класний керівник 5-Б класу Новоград-Волинського НВК «Гімназії імені Лесі Українки-школа I стіпеня»
Букша Т.Д.