Оксана Гвозденко: “Впевнена, що Новоград чекають великі позитивні переміни”
Оксана Гвозденко — одна з тих нових людей у команді Новоград-Волинського міського голови, котрих так хотіли бачити новоградці, які прагнули змін у місцевій владі. А таких змін хотіла переважна частина населення міста, бо багатьох городян протягом останніх років уже просто обурювала бездіяльність та корумпованість деяких місцевих високопосадовців. Однак відбулися вибори, прийшла нова команда, нові люди. І серед них — Оксана Гвозденко, яка є заступником міського голови з питань освіти, культури, молодіжної політики, фізичної культури і спорту. І наша наступна розмова про те, з чого планує починати О.В.Гвозденко свою діяльність, які задуми та напрацювання вже має на даний час:
– Оксано Василівно, оскільки Ви нова людина в органах місцевої влади, то розкажіть трохи про себе, про свою трудову діяльність.
– Я народилася у місті Новограді-Волинському 15 лютого 1969 року, у родині військового. Навчалася у сьомій школі, куди згодом і повернулася працювати. За фахом вчитель-математик. Весь свій педагогічний стаж я отримала в закладах освіти Новограда-Волинського. Спочатку близько двох років працювала у школі-інтернаті, а потім перейшла у восьму школу і зрештою повернулася у свою рідну сьому школу. Заміжня, маю дорослого сина, який закінчив Університет податкової служби України. Працює за фахом, проживає в Києві і на цей час знаходиться в АТО. Маю онучку Анастасію, нашу втіху і гордість.
— Оксано Василівно, робота вчителя — досить непроста, чи доводилося коли-небудь жалкувати за тим, що обрали таку професію?
– Ніколи в мене не було розчарування від роботи. Взагалі я з дитинства, навіть коли ще в школі не навчалася — мріяла стати вчителем. Я збирала дітей по сусідству і гралася з ними у школу, менших дітей із задоволенням навчала рахувати, читати. Мені це дуже подобалося. Коли закінчила вуз, якраз настали непрості 90-ті роки, не було заробітних плат… На той час я мала залишитися працювати у своєму інституті, однак вдома захворіла мама, а оскільки я одна у батьків, то питання вирішувалося однозначно — повернулася до рідного міста. Чоловік з цим погодився. Та й Новоград — він не залишає байдужим нікого і, проживши тут певний період життя, важко вже кудись їхати, звикати до чогось іншого. У нашому місті панує якась особлива атмосфера, мені тут дуже подобається і мені тут комфортно. І навіть син мій дуже довго звикав до Києва, скучав за Новоградом, але так вийшло, що у столиці була робота. Однак він дуже часто приїздив до рідного міста.
Коли після навчання у вузі я повернулася у Новоград, а це був жовтень місяць, навчальний процес у школах розпочався, штати у педагогічних колективах були укомплектовані, залишалося тільки одне вільне місце вихователя у школі-інтернаті. Всі розуміють, що інтернат — це школа особлива, і діти там особливі, їм надто багато недитячих випробовувань довелося пройти у житті. І я спочатку боялася — чи зможу знайти підхід до цих зранених випробовуваннями долі сердечок, а чоловік мій взагалі був категорично проти, тільки мама сказала — ти маєш самостійно прийняти це рішення.
Я все ж таки тоді пішла працювати в інтернат і хоч там дійсно непросто, але ніколи про це не пошкодувала. Дуже притягували мене діти, тому навіть професія вихователя (а вільним було саме місце вихователя) мені подобалася. Гарно працювалося з директором цього навчального закладу, Марією Іванівною Шведюк, власне основ педагогічної майстерності на практиці я навчалася саме у неї, в освітянського колективу інтернату, а вмінню співпереживати і відчувати чужий біль, як власний — у цих діток, вихованців школи-інтернату, до яких за два роки просто прикипіла душею.
І коли постало питання — переходити працювати у восьму школу вже за фахом, вчителем математики, то я завагалася. Адже звикла до діток, а найголовніше — вони вже до тебе звикли. Тому дуже непростий був вибір, але таки пішла працювати вчителем математики, бо математику я дуже люблю, це моя омріяна професія.
— Однак з часом Вам довелося освоювати до освітянських ще й навички організаційної роботи?
— Так, коли 13 років тому я почала працювати заступником директора, то зрозуміла, що організаційна робота мені також до душі. Сьома школа настільки вже стала для мене рідною, що коли отримала пропозицію спробувати себе на посаді заступника міського голови, то цей вибір також був для мене непростим. І вагалася не тому, що тут відповідальність і масштаби значно більші. Просто мені дуже важко було залишити свій рідний колектив. Дружній, гарний, творчий — всі найкращі слова можу сказати про колектив сьомої школи. А найголовніше – співпраця з директором. Віктор Іванович Овдіюк — дуже позитивний, порядний, він створив сприятливу, доброзичливу і творчу атмосферу в колективі, і дуже непросто залишати все це. До речі, варто відзначити, що плинність кадрів у сьомій школі дуже низька. Хіба що хтось йде на пенсію чи переїздить. А так люди тримаються цього місця роботи. І щоб створити таку атмосферу — потрібно мати особливу мудрість, яка притаманна Вікторові Овдіюку. Я у нього переймала і переймаю багато якостей як в організаційному плані, так і суто людських, професійних.
Але вирішальним фактором у моєму виборі стало те, що наш новообраний міський голова Віктор Леонідович Весельський настільки неординарна особистість, настільки потужний генератор ідей, що дуже цікаво допомагати йому у цьому і працювати у його команді. У Весельського величезна працездатність, і ще мені дуже подобаються його ділові якості та ті люди, які його підтримали і які тепер працюють з ним пліч-о-пліч. Ця команда уже згуртувалася, уже почали працювати разом, тож я впевнена, що буде гарний результат і прийде успіх як у новому році, так і у подальшому. Впевнена, що великі позитивні переміни чекають на громаду нашого міста у найближчому майбутньому та й за цей короткий період багато чого зроблено і розпочато нашим міським головою.
– Оксано Василівно, знаю, що ще задовго до виборів Ви допомагали Вікторові Весельському у багатьох його добрих справах. Що спонукало до цього?
– Ми з Віктором Леонідовичем познайомилися випадково, через Фейсбук. Я написала повідомлення, а він відповів — передзвоніть. І не дивлячись на те, що була вечірня година, я наважилася передзвонити. Ми спілкувалися більше години і таке було враження, неначе знайомі сто років. У мене було таке відчуття, що ми багато років уже разом працювали, багато наших думок співпадали. В.Л.Весельський захопив мене своїми ідеями, і виникло бажання підтримати такого лідера у його прагненні зробити щось гарне для людей, покращити їх життя.Особисто ж ми познайомилися, коли він приїхав у Новоград-Волинський, у серпні. Але багато років задовго до того мені мама розповідала — який завжди був порядок у Новоград-Волинському міськрайТМО, коли його очолював Весельський. Вражає, що стільки новоградців пам”ятають і добре знають, що цей керівник працює для простих людей, пам”ятають його добрі справи і саме тому на виборах висловили такий високий відсоток довіри. І я переконана, що наш міський голова повністю виправдає всі ці надії та сподівання, а ми, його команда, будемо активно допомагати.
– Оксано Василівно, Ви вже мали можливість після свого призначення відвідати чимало освітніх закладів Новограда. Які враження?
– Дуже позитивні. Освіта Новограда-Волинського — на високому рівні, насамперед, науковий бік, методичний. Дуже багато у нас творчих вчителів — і я це знаю, бо з ними працювала, високоерудовані директори. Галузь велика, є над чим трудилася, є певні задуми і плани.Тут хотілося б зазначити, що про нові реформи і вирішення проблем наших освітян йшлося на прийомі у заступника Міністра освіти і науки України Павла Хобзея, де ми побували разом із міським головою Віктором Весельським та начальником управління освіти і науки Ольгою Ільяховою. На цій зустрічі ми вносили свої пропозиції щодо бачення розвитку освітньої галузі в Україні.
Нашу бесіду можна назвати результативною, а все тому, що вдалося досягти домовленостей і отримати надію на подальшу співпрацю. Я дуже хвилювалася перед зустріччю, але буквально після тридцяти секунд тривога зникла і почалась конструктивна ділова розмова. У свою чергу, Павло Кузьмович запропонував включити мене, як заступника міського голови, в групу стосовно впровадження профільної освіти при Міністерстві, на що, звісно, погодилася. І тепер маю можливість бути посередником між освітянами міста і Міністерством освіти і науки.
Особливо проблемною темою є впровадження профільної освіти, яка в нинішній час не діє. У Новограді-Волинському не вистачає матеріально-технічної бази і фінансування. Також ми попросили у заступника міністра пільгові автобуси для школярів. Звичайно він пообіцяв розглянути усі звернення та ідеї, й докласти зусиль для їх реалізації. Поговорили й про новий Закон «Про освіту», який нині активно обговорюється.
Я задоволена тим, що завдяки авторитету міського голови нам вдалося побувати у Міністерстві, адже для цього люди стають у чергу на рік вперед, а нам так пощастило. Тепер про наше місто знатимуть. Дуже приємно, що нас почули і зрозуміли.
Також галузь культури нашого міста є цікавою і творчою. Я спостерігала за цими людьми все своє життя, зокрема на різних загальноміських заходах, а тепер ближче познайомилася і це для мене стало відкритям — наскільки обдаровані і талановиті у нас працівники культури! Я в захопленні. Якщо взяти хоча б Палац культури, його колектив і директор Ірина Антипчук працюють з величезною віддачею — там стільки цікавих заходів проходить, а відвідування їх новоград-волинцями залишає бажати кращого. Тому потрібно більше уваги приділити рекламі, в тому числі і в газетах.
– Які ще напрямки Ви вважаєте одними з найперспективніших?
– Молодіжна політика, адже третина населення Новограда – це молодь, з якою працює Алла Виговська, вона дуже вболіває за довірену їй справу і я думаю, що ми будемо інтенсивно і плідно працювати, тим більше, що і Віктор Леонідович молодіжну політику визначив для себе як пріоритетний напрямок.
Я зустрічалася також і зі спортсменами, які жалілися, що надто мало уваги їм приділялося минулими роками від міської влади. Однозначно будемо в цьому напрямку працювати, будемо створювати громадські ради. На мою думку, таких ентузіастів потрібно згуртувати і фінансувати краще. Подивіться — скільки перемог здобувають наші спортсмени. Вважаю, що більше уваги потрібно приділяти і масовим видам спорту — той же футбол, скажімо. А загналом галузь спорту потребує кращого фінансування.
Ось такі мої перші враження і напрацювання.
– Дякуємо Вам за бесіду і щиро бажаємо успіхів!
– Дякую!
Розмовляла Лариса ГЕМБАРСЬКА